Розділ 11. Коли вибір невеликий

  Тиша, яка повисає навколо нас, настільки щільна, що, здається, її можна вдихнути із повітрям.

– Мабуть, нам потрібно серйозно поговорити. – В черговий раз правом першості користується мій батько.

– Щось мені перекортіло з тобою розмовляти! – під дією власних емоцій повертаюсь до кімнати й з грюкотом замикаю двері зсередини.

 Зараз я не готова до цієї розмови й не знаю чи взагалі колись наважусь вислухати його пояснення. Мене трясе від злості й образи. Саме образи, адже його вчинки важко виправдати. Сльози безперервним потоком заливають обличчя. Як він міг? Мама й справді до нестями кохала й кохає батька досі, навіть не підозрюючи про його темну сторону. Він підло її зрадив! А як інакше можна пояснити неочікувану появу синочка? Не думаю, що він жартома так до нього звертався. Виявляється я виросла із незнайомцем, котрий тільки майстерно удавав дбайливого батька й грав роль люблячого чоловіка. Гірке усвідомлення набатом б’є по моїй свідомості. Хочеться закричати, волати у повний голос, щоб хоч трішки заглушити біль. Правда, яка звалилась, накриває мене руйнівною хвилею емоцій, які поступово переростають в істерику. Та він не почує моїх криків, не побачить колючих сліз. Все це залишиться за цими стінами. Тут залишиться мій відчай.

 Вночі, коли голоси стихають, я наважуюсь на втечу. Не бажаю знаходитись тут більше ані хвилини, навіть, якщо моє рішення стане моїм вироком! Я намагаюсь якомога тихіше відчинити єдине вікно у кімнаті й утримуючись руками за підвіконня, стрибаю на землю. Благо, тут невисоко. Залишається тільки якось подолати бар’єр накладений Асею.

 Повільно підходжу до невидимої стіни й намагаюсь намацати її обома руками. Та на мій превеликий подив, шлях до Ері виявляється вільним. Не знаю, чи це його рук справа, чи Асі довелось прибрати бар’єр перед приїздом батька, та це вже не має жодного значення. Зараз я перетну межу, яка може змінити все.

– Елі, негайно повернись до будинку! – постать мого батька позаду, не залишає мені часу на роздуми. Я на бігу заскакую за кермо свого мотоцикла й він зривається з місця під супровід нецензурної лексики мого татуся.

– Бачу, ти передумала! – звучить голос мого мучителя, який неочікувано приміряє на себе роль рятівника. І я йому навіть рада, адже знаю, що не стане розпитувати й ставити незручних запитань. Він все це може відчути й мене це цілком влаштовує. Принаймні на цей момент.

 Я захлинаюсь власними сльозами, які на ходу намагається втирати літній прохолодний вітер, а Ері мовчки керує байком замість мене, розтинаючи щільну темряву, яка здається, згущується навколо. Звук мотора, запах бензину й розжарених шин заспокоюють, вселяють якийсь оманливий спокій. Ці відчуття заглушують біль, змушують залишити весь негатив далеко позаду, у володіннях темряви, яка цієї ночі стала нашим супутником й притулком водночас. Не знаю, куди мене везе Ері. Та це мене зовсім не бентежить.

 Коли мотоцикл зупиняється на узбіччі дороги, його спокійний голос змушує подивитись правді у вічі. І усвідомити, що втечею не врятуватись від страждань й розбитого серця.

– Ти ж розумієш, що нам доведеться повернутися?

– Зараз я не бажаю про це навіть чути!

– Але факт залишається фактом. Закляття під силу зняти тільки йому.

– Ти знав, що все так обернеться? Знав, що він ­– мій батько? – власний голос досі тремтить й зривається від сліз.

– Мабуть, варто зізнатись, що навіть для мене це стало справжнісінькою несподіванкою. Цього я аж ніяк не передбачив. Яка іронія життя! Я взяв в полон доньку мого заклятого ворога, навіть не підозрюючи про це.

– То чому б тобі не покінчити з усім раз і назавжди просто зараз? Хіба тобі не хочеться стерти з лиця землі рідну кров відьмака, котрий зробив це з тобою?! Помститись йому за страждання?!

– Хороша спроба! Та це мені не допоможе. Принаймні зараз. – Здається він розкусив мене майже одразу. Це я відчуваю в інтонації з якою він говорить. – Люба Елі, мною неможливо маніпулювати. А саме це ти зараз намагаєшся робити. Я не людина й не раб власних емоцій, щоб керуватись виключно ними. Мій розум повинен залишатись холодним й розсудливим в будь-якій ситуації. Я таким народився й щось змінювати в собі не збираюсь. Я ж розумію, що знищивши тебе, мені потрібно буде знайти нову жертву, котра зробить все замість тебе. А це доволі непросто, та й ще однієї подібної компанії я просто не витримаю. Надто багато часу й свого терпіння витратив на тебе! Ти виконаєш дану мені обіцянку, чого б тобі це не коштувало!

– А якщо ні?! Якщо скажу, що мені байдуже, що ти зі мною зробиш? – випробовую свою удачу на міцність.

– Якби ти знала, що на тебе може очікувати, ти б так не говорила. Потрапити у мій світ, у мою рідну стихію – гірше смерті й куди страшніше родинних інтриг. Повір мені на слово, поки не відчула це на власній шкірі! Я знаю, про що говорю! Не варто сумніватись у моїх словах!

– Що ти зробиш з ним, коли виберешся із власної в’язниці?

– Те, на що він заслуговує. Та хіба тобі тепер не байдуже? Він зрадив твою матір, а кожна проведена з ним хвилина була сповнена брехнею. І саме тобі зараз доводиться розплачуватись за неї власною свободою, а можливо навіть життям.

– Це не змінює того факту, що він – мій батько і як би я на нього не злилась, смерті йому не бажаю.

– Смерть буде надто легким покаранням за скоєне! У мене для нього є дещо інше.