Розділ 6. Хижа в лісі

– Елі, зроби глибокий вдих і повільно видихни. Він не відчує тебе у воді – вривається в мою, затьмарену страхом свідомість голос Ері.

– Тобі легко казати – подумки відповідаю. – Він зовсім близько, він вб’є мене – з очей котяться сльози.

– Не вб’є. Я не дозволю! – запевняє і чомусь я йому вірю. Вірю що один монстр, який тримає у своєму полоні, врятує від іншого. Зі мною й справді відбувається щось дике.

 Звір справді трохи понишпоривши неподалік, віддаляється. Це я чую по звуках зломлених гілок та по утробному гарчанню, яке звучить все тихіше й тихіше. Ще певний час стовбичу у воді й тільки коли навколо запановує гробова тиша, невпевненими кроками виходжу з озера. З мого одягу рясно стікає вода. Я промокла до нитки й тепер починаю тремтіти ще дужче.

– Як же холодно! – стукочу зубами. Знаходжу заглиблення у землі біля озера. Вирішую вмоститись там, заздалегідь наповнивши його сухим листям. Ноги нестерпно болять, холод й страх доводить до божевілля. Знаю, що звір пішов, та не відкидаю можливості, що може у будь-який час повернутись й закінчити розпочате. А в такому стані я – легка здобич. Тремтіння не припиняється ні на секунду. Подумки уявляю, що лежу у власному ліжку під теплою ковдрою в компанії своїх улюбленців. Як же я за ними скучила.

А потім я бачу Ері, який присідає поруч і свердлить мене своїми чорними очима.

– Я сплю? – пошепки запитую, тому що холоду вже не відчуваю.

 Він тільки киває. Сьогодні я не намагаюсь влаштувати йому допит, стає легше просто від того, що він  поряд. Я досі не знаю хто він, чи що, але його присутність допомагає. Можливо всьому виною наш міфічний зв'язок, про який завжди говорить Ері. Він ще деякий час пропалює мене своїм поглядом, а потім сам починає говорити:

– Я не завжди був прив’язаним до свого мотоцикла. Недооцінив клятого відьмака, котрий скористався моєю легковажністю. Старий перетворив мій улюблений байк на пастку.

– Відьмак?! – округлюю очі від здивування. Хоча я повинна була вже звикнути до всього того божевілля, яке звалилось на мою голову.

– Не віриш у людей наділених силами світлих або темних? – З цікавістю заглядає мені у вічі.

– Я тепер не знаю у що вірю. Зустріч з тобою круто змінила траєкторію мого життя – підводжусь спочатку на лікті, а потім встаю на рівні ноги й присідаю поруч.

– Якщо ти в щось не віриш – це не означає, що цього не існує. Тебе повинно було насторожити вже те, як твоя кішка реагувала на байк. Ці тварини охоронці межі, яка простягається повз все добре знайоме тобі у цьому світі. Якщо хтось, або щось з іншого світу потрапляє до вашого – кішки це відчувають й намагаються прогнати непроханого гостя. На межі, яка розділяє наші світи, є багато переходів, через які до вас можна потрапити: дзеркала, криниці, пороги будинків і ще безліч іншого, а ви навіть не здогадуєтесь про це. Потрібно тільки знати як його переступити, щоб залишилась можливість повернутись. Та це зробити доволі нелегко.

 Інколи бувають просто безпрецедентні випадки. Сутності, які потрапляють до людей, скуштувавши людського життя і заразившись їх емоціями, наче хворобою, не бажають повертатись й залишаються серед вас. Ви навіть не підозрюєте хто може знаходитись поруч. Вони укладають союзи із людьми від яких народжуються діти з надприродними силами – відьми й відьмаки. Чим більше часу така сутність проводить з людьми – тим людянішою стає. І це стосується не тільки темних. Світлі – воїни позбавлені емоцій хоч і воюють на стороні добра. Вони солдати. Та навіть їх тверді переконання можна змінити. Людські емоції затягують їх, наче метеликів, які летять на вогонь, обпалюючи свої крила. Вони вже не в змозі боротись і готові відмовитись від власних крил тільки б залишитись на цій стороні. Ваш світ, наче темна безодня, яка затягує – з якоюсь гидливістю у своїх словах розповідає Ері.

  Помітно, що він не в захваті від людей. Для мене досі залишається загадкою до якої зі сторін відноситься він, та щось підказує, що ні до одної, ні до іншої.

– А що відчуваєш ти? – запитання зісковзує з мого язика швидше, ніж я встигаю подумати.

  Його вбивчий погляд концентрується на мені. Без слів зрозуміло, що не варто було його про це запитувати.

– Після кожного пробудження від сну у якому був я, ти відчувала холод. Ось тобі й відповідь на твоє запитання. Я не відчуваю абсолютно нічого. Поки моя душа порожня – вона холодна, наче айсберг. І я планую зберегти її в такому стані – піднята тема помітно дратує його й викликає тільки негатив.

– Скільки мені подібних ти прирік на смерть? – тремтячим від страху голосом ставлю своє наступне запитання.

– Безліч – коротко відповідає, змушуючи тільки одним словом здригнутись усім тілом. Не залишалось жодного сумніву, що до світлих він не належить. – Не хвилюйся, я стримаю свою обіцянку, якщо ти виконаєш свою частину угоди – додає після невеликої паузи й зникає, залишаючи мене в повному ступорі.

 Я відчувала ще до його розповіді, що нічим хорошим для мене це не закінчиться, та зараз мені здається, що моє життя висить на волосині, яку утримує Ері – невідома сутність з потойбіччя. Чи можна йому вірити? Навряд. Та в мене нема іншого виходу поки міцно пов’язані наші душі. Як саме пов’язані – мені не відомо, а він вперто не бажає посвячувати мене у всі тонкощі цього зв’язку. Можливо це й на краще. Менше знаєш – міцніше спиш. Хоча в моїй ситуації в будь-якому випадку міцно спати не виходить. Наразі це справжня розкіш, яку я не можу собі дозволити. Він окупував усе моє життя без залишку, включаючи власну підсвідомість.