Розділ 3. Незапланована подорож

– Як ти потрапив до моєї кімнати? – тремтячим від шоку голосом запитую у зухвалого незнайомця.

– Коли мене кличуть – я приходжу – загадкою відповідає на моє запитання.

– Я тебе не кликала! – заперечно мотаю головою, вхопившись за дверну ручку, щоб якомога швидше кинутись тікати.

– Помиляєшся, ти ж згадувала про мене? Чи не так? – запитально вигинає свої чорні брови.

– Звідки ти знаєш? – його слова лунають, наче дзвін у моїй голові. Як він міг дізнатись про що я думаю? Чи це знову сон і моя підсвідомість вирішила познущатись?

– Я все знаю – самовпевнено відповідає на поставлене запитання.

– Що тобі потрібно? Навіщо ти мене переслідуєш? – наступні запитання, автоматною чергою вилітають з моїх вуст. Я навіть подумати не встигаю чи не спровокують вони незнайомця.

– Мені здається, що я вже говорив – повільно підіймається і прямує до мене. Я сильніше стискаю дверну ручку і з кожним його кроком, моє серце звучить все сильніше. Замість того, щоб тікати, я ціпенію і не можу ступити кроку.

– Про яку послугу ти говорив? – в пам’яті мимоволі виринають спогади сну, де він просить про маленьку послугу, та не повідомляє чого саме бажає.

– Мені потрібно, щоб ти вирушила у невеличку подорож – ошелешує своєю несподіваною заявою.

– У яку подорож? – округляю свої очі від здивування. 

 Він дивиться прямісінько в них і я помічаю, що сьогодні вони чорні. Та мені зовсім не страшно. Вони навпаки заворожують і я відчуваю себе загіпнотизованою мишкою перед змією, яка намагається мене проковтнути.

– Погодишся і залишишся цілою і неушкодженою, а відмовишся – я зроблю з тобою те, що робив з усіма іншими – і від його слів я відчуваю, як моє волосся повільно стає дибки.

 Я не можу нічого відповісти. Моє важке дихання розноситься кімнатою. Не можу заперечити, бо боюсь. Відчуваю, що його погрози не безпідставні, та навіть уявити не можу про яку подорож він говорить. І те, що далі вилітає з моїх вуст, ошелешує не тільки мене, а й приводить в ступор його.

– У мене робота – мимоволі дивуюсь сама собі. Господи, яка ж я дурепа! Хвилюватись за роботу, дивлячись у вічі небезпеки. Так можу тільки я.

 Він заходиться сміхом, чим доводить мене до істерики.

– Таке мені говорять вперше – не припиняє сміятись, пропалюючи мене зацікавленим поглядом. – Візьмеш відпустку – випалює довго не думаючи. – У тебе ж є Тео, який із задоволенням підтримає свою подругу, яка вирішила провідати батьків. Ти ж давненько їх не бачила. Мабуть, скучила.

Від його обізнаності про моє життя, відчуваю як повільно відвисає моя щелепа.

– Звідки ти знаєш про Тео і батьків? – наважуюсь поцікавитись і чую все ту ж відповідь:

– Я знаю все…

 Серце виконує гімнастичні трюки, від яких мені запирає дихання. Я стою і дивлюсь як у його темних очах горять вогники. Він проводить своїми холодними пальцями по обличчю і схиливши голову на бік знову цікавиться:

– Ну то що? Ти згодна? Чи варіант під номером два тобі до вподоби більше?

 Я відчуваю, що повинна погодитись. Його застереження прозвучали аж надто переконливо. Хоч залишається загадкою, що він мав на увазі під словами «зроблю з тобою те, що робив з усіма іншими». Я декілька секунд мовчу, обдумуючи що повинна сказати.

– Ти ж мій сон і прокинувшись я можу про все забути – випалюю на одному диханні.

– Це не зовсім сон і можеш мені повірити, я не дозволю про себе забути. Ти вже у моєму полоні, поки смерть не розлучить нас.

– Ти щойно дав мені обітницю? – не можу втримати язика за зубами.

– Сама її дала, обравши мене – знову говорить загадками.

– Припустимо я погодилась. Які умови й куди я повинна відправитись? – мої запитання викликають на його обличчі істинне задоволення.

– Ти береш свій новенький мотоцикл і прямуєш маршрутом, який уже прокладено у твоїй голові. Я над цим попрацював.

– Над чим ти попрацював? – скептично вигинаю брови й розумію, що йому починає все набридати.

– Запитую востаннє! Ти даєш свою згоду? – його обличчя знову стає суворим і без емоційним.

– А можна я завтра відповім? Мені потрібно все обдумати – випалюю і відчуваю як його рука міцно стискає моє горло. – Гаразд, гаразд. Я поїду – намагаюсь позбутись неприємного відчуття і тут же прокидаюсь у своєму ліжку під звуки будильника.

 Підводжусь на ліктях і намагаюсь усвідомити на що погодилась. Все-таки більше схиляюсь, що це звичайна гра моєї бурхливої фантазії й намагаюсь більше не думати про дивакуватого незнайомця. Головне, що я прокинулась і тепер мені нічого не загрожує, а снитись вічно він мені не буде. Принаймні, я на це сподіваюсь.

 Починаю свій новий день, як усі попередні. Чашечка гарячого чаю допомагає позбутись ознобу від зустрічі з невідомим типом. Його холодні пальці досі відчуваються на моїй шиї. Холод, який йде від нього огортає моє тіло після пробудження, наче змушує пригадати те, що пообіцяла. Дивний сон, та все ж таки – сон. А, як відомо, власна підсвідомість може вигадати що завгодно.

 Зібравши свої речі, прямую до гаража. Мій мотоцикл виглядає сьогодні якось по-особливому привабливо. Відполіровані деталі виблискують у світлі дня. Мимоволі його чорний колір нагадує очі чоловіка, який мені наснився вже вдруге. Я сідаю за кермо і скеровую його в потрібному напрямку, та він вперто стоїть на місці. Що за чортівня?! Ну ж бо, я спізнююсь на роботу! – Вперто стою на своєму як і він. А потім чую уже знайомий голос у своїй голові: