Розділ 2. Незнайомець із снів

Макс – старший брат Дена (власника мотоцикла)

– Дене, вона ще зовсім дитина. Тобі не шкода дівчини? – намагаюсь вивідати чим керується мій молодший брат.

– Нічого особистого - просто бізнес – відповідає, навіть не спробувавши проявити й краплю співчуття.

– Ти щойно власноруч підписав для неї смертний вирок – вправити мізки своєму недолугому братцеві, для якого людське життя стоїть нижче прибутку стає справою честі.

– Я, що мав сказати їй, що цей мотоцикл проклятий і несе тільки смерть? Як би я тоді його продав? Можливо всі попередні випадки були прикрим збігом і їй нічого не загрожує – намагається заспокоїти мене, хоч сам усвідомлює всю серйозність ситуації.

 Всі попередні власники один за одним відправлялись до праотців за кермом цього монстра. Я не вірю у прокляття і різноманітні магічні штуки, та те, що з цим мотоциклом щось не так – не залишається жодних сумнівів.

– Потрібно було прислухатись до мене і позбутись байка. Його місце на брухті. Він не повинен був потрапити до когось іншого і тим паче до рук нещасної, в якої ще все життя попереду.

– Ти геть з глузду з’їхав?! Я за нього заплатив кругленьку суму і повинен був відбити свої гроші. Не потрібно себе зайвий раз накручувати. Вона дасть собі раду. Так, я згоден, що його історія лякає, та цьому повинно бути логічне пояснення. Ну хотіли політати на ньому і переоцінили свою майстерність. От і все, з ким не буває?

– Дванадцять разів?!!! – починаю закипати від його байдужості й легковажності. Та він не бажає більше вислуховувати мої нотації і йде. – Бісів бізнесмен!!! – кричу у слід, та його це анітрохи не зачіпає. Він отримав бажане: позбувся байка з користю для себе.

 Потрібно було втрутитись і завадити купити дівчині смерть на колесах. Вона ж навіть не запідозрила, що обирає для себе домовину. Докори сумління змушують йти на крайні міри. Та де її шукати, залишається тільки здогадуватись. Можливо, Ден має рацію і це просто випадковість. Проте фраза «Випадковостей не буває» досі звучить у моїй голові. Та й пояснити чому після кожної зі смертей на ньому виникає новий символ не вдається досі. От і не вір у магію.

 Байк відібрав життя мого кращого друга, який від самого початку відчував щось недобре. Тепер сиджу і пригадую його слова: «Цей мотоцикл живе своїм життям». Спочатку це звучало доволі божевільно, та після його смерті, я почав над цим задумуватись і коли копнув глибше, дізнався про попередні одинадцять раптових смертей. Всі власники помирали за його кермом. Кожен з них мав доволі значний досвід у керуванні мотоциклами, та це їм не допомогло, щоб приборкати цього монстра.

 За прикрим збігом обставин, мотоцикл опинився у мого брата, та я вмовив Дена позбутись від нього. Тільки він по-своєму розцінив мої слова, не хотів втрачати гроші, які заплатив сім’ї мого втраченого друга.

 Єдине, що досі залишається таємницею – перший господар проклятого байка. Він міг би пролити світло на ситуацію й дати логічне пояснення усій цій чортівні.

***

– Елі, ти геть з глузду з’їхала! – перше, що чую, припарковуючись біля галереї у якій працюю реставратором. Голос мого напарника і за сумісництвом кращого друга, який ніколи не поділяв мого захоплення, ріже слух.

 Я знімаю шолом і спрямовую свій погляд на Тео. Він, загрозливо схрестивши руки на грудях, пропалює мене і мій байк своїми неймовірно блакитними очима.

– Тео, це моє життя і я в праві розпоряджатись ним як заманеться – мій голос звучить впевнено і твердо. – Обіцяю, що буду обережна і жоден волосок не впаде із цієї чарівної голівоньки – змінюю тон з твердого на більш м’який. Намагаюсь перевести все в жарт. Розумію, що він хвилюється, та трохи обурює така його реакція. Він мій друг, а поводить себе, наче мама. Мав би підтримати подругу, адже знає як довго я про нього мріяла, а натомість – читає нотації.

–  Елі, я люблю тебе, та твоя легковажність інколи настільки дратує, що важко вгамувати емоції – обурюється він. – Ти ж усвідомлюєш наскільки це небезпечно.

– Тео, кожного дня незліченна кількість людей помирає від хвороб, нещасних випадків зовсім не пов’язаних із мотоциклами, та навіть падаючи з табурета. Якщо мені судилось загинути саме так, то думаю, що це не найгірша смерть, яку можна тільки уявити.

– Припини таке говорити! Я просто хвилююсь. Ми знайомі багато років і я не хочу, щоб ти очолила свідку ранкових новин про нещасний випадок на цьому залізному монстрі.

– Його звуть Ероу, скорочено Ері – не можу втриматись, щоб не довести друга до ще більшого шоку.

– Ти дала цьому ім’я?!! – запитально вигинає свої брови й коли розуміє, що я не жартую, театрально хапається за голову. – О, господи, Елі – це просто мотоцикл!!! Навіщо давати йому ім’я, наче домашньому улюбленцеві?

– Тепер він член моєї маленької сім’ї, змирись і можливо я навіть тебе трохи покатаю на ньому.

– Нізащо!!! – викрикує мій Тео, а я хапаю його за руку і тягну до галереї.

– Випий водички – протягую йому склянку. – Тобі стане трохи краще.

– Знущаєшся зі свого турботливого друга? Я ж за тебе хвилююсь, дурепо – вже більш розважливо відповідає хлопець.

– Знаю, тому так тебе люблю – і бачу як стримує посмішку.