Розділ 17 Соня. Полум’я свічі

Розділ 17   Соня. Полум’я свічі  1.10.17-20.05.2018 р

1 жовтня 2017року Соня стояла на порозі квартири потенційної роботодательниці. Таїсія Степанівна сама відкрила їй двері. Видна жінка із зачіскою і легким макіяжем. Після пережитого інсульту вона сиділа в інвалідному кріслі, але немічною себе не почувала. Півроку пішло на її відновлення, тепер вона не потребувала допомоги медсестри, але по дому ще не могла все робити, та й для «одягтися-приготувати» потрібна була людина. Її знайома Клавдія порадила кмітливу симпатичну дівчину. Тепер Таїсія Степанівна з цікавістю розглядала претендентку.

Мила, з довгими білими волоссям, у строкатому платті до колін, у ветровці й із сумочкою в руках. Пальці нервово смикали застібку.

- Проходите, будь ласка.

-Спасибі. - Соня присіла в м'яке глибоке крісло й огледілася.

Двокімнатна квартира обставлена зі смаком, витримана «під старовину». Добротні меблі, чехословацька стінка часів СРСР, кришталева люстра. Тільки кутовий диван і плазма на стіні - сучасні. Кімната служила вітальні. На журнальному столику стояли 2 чашки й чайник, у вазочці - тістечка. Господарка сама розлила чай і запропонувала частування.

- Я прагнула якнайбільше довідатися про вас. Соня, якщо нас усе влаштує, то ваш робочий день буде тривати з 8 до 21 . Поки я ще не можу добре ходити, мені потрібно реабілітація. Удень приходить масажистка, але скоро курс закінчиться, і я потихеньку відновлюся.

Вони проговорили близько години й залишилися задоволені один одним. Соня сховала, що вже 5 років не бачила своїх батьків, соромиться їх і свого походження. Таїсія Степанівна обдарувала її підбадьорливою посмішкою й попросила залишитися. Так пройшов місяць.

Стояв дощовий листопад. Сьогодні Соня не вивозила господарку на вулицю, вони дивилися кулінарне шоу з відомим ведучим. Вони глузували з його жартів і не чули, коли хтось своїм ключем відкрив дверей і ввійшов. Чоловік зняв у вітальні плащ, роззувся й заглянув у вітальню. Соня повернулася на звук-їх погляди зустрілися, посмішка засяяла на губах дівчини. Чоловік замилувався білявим волоссям, що обрамляють миловидне личко з більшими блакитними очима. Щира посмішка дуже йшла дівчині й надавала шарм.

- Добрий день!

- Здрастуйте! - Відповіла Соня.

- Привіт, синок! - Обрадувалася Таїсія.

Дівчина задивилася на високого широкоплечого чоловіка, про якого з такою теплотою озивалася господарка. Гарне обличчя, невеликі залисини, темні очі, чуттєві повні губи. Обличчя витязя, манери джентльмена.

- Мене звуть Марк. Нарешті я познайомлюся з людиною, яка опікується про мою дорогу маму.

Щоки Соні зачервоніли.

- Мені в задоволення доглядати за Таїсією.

- Ну, Сонечка дуже делікатна. Ти знаєш, Марік, як бувають примхливі старі. Але вона все стоїчно виносить. Спасибі, синок. - Вона прийняла з його рук фрукти й делікатеси.

- Люблю побалувати свою маму. Сьогодні я на хвилинку…

Обличчя матері посумувало:

- Так завжди.

- Так, мамуля, - він цмокнув бабусю в щоку. - Ти ж знаєш – справи - але я заскочу на тижні.

Він стримав свою обіцянку, але не тому, що був дуже відданим сином: йому сподобалася нова доглядальниця. Вона здалася йому ніжною і якоюсь недосвідченою. Зізнатися, Соня й сама чекала цієї зустрічі. Соколова багато чула про Марка від його матері, її захват перейшов на Соню. Мужній, певен у собі Завальский вселяв довіру. Її завжди тягло до сильних міцних чоловіків. З того вечора Марко зачастив до матері.

 Раз у тиждень, увечері, викроївши час зі свого щільного графіка, Завальский відвідував маму і її чарівну доглядальницю. Вони пили чай, вели культурні бесіди. Соня трохи бентежилася в його присутності й торопіла, коли їх пальці стикалися. Вона ловила себе на думці, що думає про Марка, дивне тремтіння охоплювало її тіло, коду він сідав поруч.

У грудні Таїсія потихеньку почала пересуватися по будинку. Настали холоди, і вони більше сиділи у квартирі. Соня стала тяготитися необхідністю перебувати 12 годин у замкненому просторі в суспільстві бабусі. Вона була молода, їй хотілося спілкуватися з однолітками, виходи у світло. Соня нудьгувала за часом, коли вона, безтурботна й легковажна, подорожувала з Левом, жила в готелях, харчувалася в ресторанах, одягалася в бутиках. Їй був необхідний вітер змін в особистому житті. Вона жадала нових вражень, любові, обіймів. Молоде тіло прагло ласк і доторкань.

Під час свого 4-го візиту Марко розсипався компліментами:

- Сонечка, ви така помічниця! Завдяки вам мама не нудьгує, почуває себе повноцінною. Скоро ви будете вже разом ходити на вулицю.

- Спасибі. - Дівчина зніяковіло вилучила довгі вії. - Я намагаюся внести радість у її життя. Я розумію, як нелегко перебувати постійно в чотирьох стінах. Я бачу, що ви занудилися. - Голос Марка став тихіше. - Ні-ні, не суперечте! Ви - молода дівчина, а змушені сидіти взаперті. Важко, напевно?

- Так. - Кивнула Соня, і її щоки зачервоніли.

- Нема чого соромитися. Постараюся це виправити. Найманий персонал повинен бути задоволеним. А то засумуєте, занедужаєте. Як же ми будемо обходитися без вас? Які плани у вас на сьогоднішній вечір?