Розділ16 Двічі в одну ріку

Розділ16 Двічі в одну ріку  25.08.2018г.

         Іван Семенов, як звичайно був зайнятий невідкладними справами. Кінець місяця, перевірка звітів. Йому ще світило відрядження в Київ. Потрібно відзвітувати перед вищим керівництвом, відвідати конференції. Він повернеться, але щасливим, тому що в Харкові його чекає красуня-дружина. При думці про Дану тепла хвиля накрила Івана. З нею він відчував себе молодим і перспективним, а не солідним папашею. Він ще подумував про дочку, яка успадкує красу його матері.

         Останні місяці його дуже вимотали. Молода наречена засипала його каталогами залів для торжеств, готувався сценарій, сукня приїхала з Італії. Витрати були дуже значними, Івану не була потрібно подібна  помпезність. Його б влаштував тихий розпис у місцевому Загсі, але положення зобов'язує. Він уже уявляв собі заголовки газет, обурювання й обговорення злопихателів. Так, він розлучився, щоб одружитися на коханій дівчині. В оргіях і брудних скандалах замічений не був. Усе чинно й пристойно. Семенов досягнув висот у кар'єрі при першій дружині, а почивати на лаврах успіху буде із другою. Він смакував яскраву подію, “бенкет на увесь світ”, коли на його мобільний прийшло SMS: “Сюрприз”!

         А далі йшли фото. Буденні, пікантні, інтимні. І головною героїнею цієї таємної фотосесії була… Дана. Іван розгублено моргав, не бажаючи вірити в те, що трапилося. Його наречена зі світловолосим качком. Вони йдуть за руку, вони обнімаються, вони цілуються на балконі. Мерзотно. Ці поцілунки не були дружніми. Усе всередині Семенова похолоділо. Піддавшись імпульсу, Іван набрав номер Дани.

- Дана, - репетував він – Ти мене чуєш?

- Так, - її голос був безжиттєвим.

- Мені надіслали фото.

- Так.

- Ти розумієш, про що я говорю?

- Розумію, - тепер її голос затремтів

- Скажи… скажи, що це монтаж? Це дурний жарт напередодні весілля…Скажи… Дана, не мовчи. Ти слухаєш, у тебе все в порядку?

- Ні.

- Ну не мовчи, говори! Дочекайся мене, чуєш?

- Вибач. – Дана поклала трубку.

         Що ж трапилося в його відсутність? Як це могло відбутися? Де Дана знайшла цього молодчика? Гарний собою, спортивний. Чого їй не вистачало? Хіба він не кинув заради неї родину, хіба не балував, виконуючи примхи. Та вона з жиру бісилася. І це перед весіллям! Монтаж… Дурень, кого ти обманюєш, Скорися, рогоносець.

         Іван із труднощами доробив у цей день. На нараді він не слухав, а думав, що не укрилося від спостережливого зама, що єхидно косився в його сторону.

         “Зберися, - говорив собі Семенов. - Ніхто не сміє робити з тебе посміховище. Ці шакали тільки й чекають, щоб ти стратив. А коли довідаються, що Дана наставила роги, його розтопчуть. Рогоносець…”

         На чолі Семенова з'явився піт від похмурих думок. Закінчивши всі справи в 19.00. Іван поспішно сів у машину  й дав вказівку водієві:

         - Додому, скоріше.

Вони не встигнули проїхати кварталу, як подзвонив син і зривистим голосом повідомив:

-Тато, сусіди по коттеджному селищу сказали, що з нашого будинку повалив дим. Вони викликали пожежних. Тат, я їду. Там мама, я боюся…Ти, напевно, доберешся швидше.

Він відключився, а розсерджений Іван у сказі стукнув по підголівникові.

- Розвертайся, їдемо за місто.

«Дістали! Всі дістали: одна виявилася шлюхою, інша з альфонсом поплуталася. Що це Реґіна розв'язала котедж спалить?»

Але, у міру того, як Семенов під'їжджав до свого будинку, злість змінилася неспокоєм.

- Що ж там відбулося? Чи Не постраждала Реґіна?

А трапилося от що. Завбачлива наречена склала шлюбний контракт. Рахунки повинні бути загальними, але, у випадку її смерті, усе майно переходить у володіння сина.

-Що? - Макс не вірив своїм очам.- А я, а мені…?- Він задихався від збурювання.

- Але я й так міщу тебе. Я люблю тебе, нам добре разом.

- Я не збираюся витрачати кращі роки й залишитися ні із чим.

- От як?

-Я молодий і гарний, а ти багата. Я не буду це підписувати.

- От, чого коштує твоя любов!

- Так яка любов? Люблять молодих і гарних. Подивися на себе! Тебе ж кинули…

Реґіна дивилася й не впізнавала «свого хлопчика». Продажний, підлий і жадібний, до того ж. Права була Амалія. Розчарування затопило її розум. Як же вона раніше не побачила, не розпізнала. УСЮ СВОЮ НЕНАВИСТЬ СКРИВДЖЕНОЇ жінки Реґіна вклала в ляпас. Обличчя Макса сіпнулася, і величезний слід розцвів на його щоці.

- Не смій так розмовляти із мною в моєму будинку.

- Ну й будь ласка! Ти ще пошкодуєш, що не втримала мене. Приповзешь і попросиш, щоб я повернувся.

- Плазують плазуючі.

-Ти ж - брошенка без гордості. Як ти вбивалася по Семенову! І в ліжку шепотіла: «Ванечка». Я все це терпів. Чекав, коли його забудеш і станеш думати тільки про мене.