Глава 8 Тонка ниточка

Глава  8   Тонка ниточка  28.06.2018г Харків

Фірма «Альянс» перебувала в триповерховому будинку на Римарській. Біле, з колонами, повз нього не пройдеш. Усередині воно виявилось таким же претензійним. Поруч зі стійкою адміністратора стояв значного виду охоронець. Повз такої не проскочиш непоміченим. Потрібна легенда, щоб піднятися наверх. Він підійшов до адміністратора й пустив у хід своє зачарування. Дівчина з інтересом на нього глянула.

- Здрастуйте, я прагнув би пройти у відділ кадрів.

- Вам призначене?

- Думаю, такій компанії, що розвивається, як ваша, не перешкодить ще один айтишник.

- Ми займаємося логістикою. Піднімайтеся на 2 поверх, я попереджу начальника відділу кадрів.

Коли Руслан відкрив потрібні двері, його вже чекали. За столом сиділа добре одягнена дама років 35 з дуже неприємним вираженням обличчя. Як здалося ранніше Семенову, кадрами повинні займатися щиросердечні й дружелюбно-настроєні люди. Ця ж усім своїм видом кричала: «Не підходь!» Що робить гарних жінок стервами із зіпсованим характером для журналіста  залишалося загадкою. Праворуч від начальниці сиділа ще одна співробітниця. Вона несміливо поглядала поверх комп'ютера на чоловіка, що ввійшов і для керівництва зображувала бурхливу діяльність.

- Здрастуйте.

- Здрастуйте. По якому ви питанню?

- Щодо роботи.

- Наскільки мені відомо… Ви в якій області фахівець?

- 1Т -технологій.

- Нажаль, нам потрібні тільки експедитори.

- Добре, можу я тоді поставити запитання про вашу колишню співробітницю?

- Ми не даємо довідок про колишніх співробітників.

- Я праг довідатися адресу, по якій проживала Софія Соколова. Може, хтось зі співробітників зможе мені допомогти?

- Мені не зрозуміла мета вашого візиту. Ви віднімаєте мій час. Оля, проведіть, будь ласка, пана компьютерщика, щоб він не заблукав в коридорах. Ходять отут усякі…

Не солоно хлебавши  Руслан направлявся до виходу. Оля ішла за ним.

- Постійте, я знала Соню. У нас тут камери. Запишіть мій телефон. Можна зустрітися в кафе навпроти під час перерви з 13 до 14.00.

- Спасибі, Оля. Я буду чекати.

Руслан з'їздив на мопеді в редакцію, відвіз статтю, а до години вже чекав Олю за столом у кафе. Вона незабаром з'явилася, схвильована.

- Оля, ви голодні? Замовляйте, що хочете. - Він підсунув до неї меню. - Не соромтеся.

Дівчина замовила бізнес-ланч і відразу перейшла до справи.

- Соня прийшла на роботу десь 1,5 років назад. Точніше, її привели. До нас не так-те легко потрапити з вулиці. Бачили: вакансій немає.

- А Соколова потрапила по чиїйсь протекції?

- Швидше за все. Її посадили в бухгалтерію, почали навчати. Загалом, дуже поблажливе відношення.  Хоча, вона не була нерозумною, відразу почала розбиратися. Пам'ятаю, вона прийшла в грудні. Наближався Новий рік, Соня стала брати активну участь у підготовці. Така, знаєте, без пафосу, весела, мила. З усіма намагалася подружитися.

- Намагалася?

- Ну, у нас не сильно згуртований колектив. Якщо співробітник у чомусь краще або щось прагне зробити, то його вважають вискочкою й випендрежником. Але до Соні дуже лояльно ставився наш тодішній начальник, Лев Борисович Нечипоренко. Класний був мужик. Я при ньому 5 років проробила. А останні 1,5 року- суцільний сталінізм- комунізм: стукачество, закулісні ігри. Цих-просуваємо, тих- засовуємо…Важко. Було б куди -пішла. -Ольга замовчала, помішуючи борщ ложкою.

- Давайте повернемося до Соні. Я бачив її фото за 2016-2017 роки: дівчина багато подорожувала. З ким вона зустрічалася?

- Соня не розповідала нічого із цього приводу, а я не прагну наговорювати.

- Але все-таки ви когось підозрюєте.

- Так. Бачила, як кілька раз її підвозив Лев Борисович. За рогом на машині чекав.

- А де він зараз?

- На пенсію відправили. Відсунули. У нього дружина, діти, онуки.

- Скажіть, Оленька, а ви зможете довідатися адресу цього Лева?

Очі  дівчини злякано округлилися.

- Я не знаю.

- Ви їжте, Оля, і подумайте. Якщо у вас вийде підняти особисту справу особи, що цікавить мене, буду вдячний. - Руслан встав.

- А навіщо вам Соня? В особистій справі і її адресу можна довідатися. Вона на той момент квартиру знімала.

- Соня мертва. - Коротко відповів Семенов.- А адреси ви, будь ласка довідайтеся, дуже потрібні слідству.

- Я..я сьогодні ж довідаюся, як тільки наша Гримза піде додому.

- Спасибі, буду чекати дзвінка.

В 18.20 Оля, як і обіцяла, подзвонила й продиктувала колишній Сонин адресу й Леву Нечипоренка. Задоволений Руслан запропонував їй зустрітися, щоб віддячити.