Розділ 4 Побачення

Руслан з нетерпінням очікував неділі. Він подзвонив вранці і попрохав про зустріч. Віка небагато розладналася, але погодилася. омовилися побачитися на нейтралітеті - біля «Дигми». Дівчина з'явилася вчасно в легкій сукні із блакитними візерунками . Вона розпустила волосся, тому виглядала зовсім юною. Семенов не заморочувався із приводу зовнішнього вигляду. Йому було комфортно у футболці й рваних джинсах. Зате в руках він тримав букет троянд. Зненацька й приємно. Віка забула, коли одержувала від чоловіків квіти й ходила на справжні побачення.

- Прекрасно виглядаєш.- Руслан посміхнувся й простягнув їй букет.- Тобі.

- Спасибі, Руслан.- Віка вдихнула ніжний аромат квітів.- Яка принадність.

- Прогуляємося?

- А як нога? Тобі не буде складно ходити?

- Ну, тоді давай поїмо морозива.

- Давай краще посидимо в сквері.

- Ти любиш солодощі?

- Обожнюю.

-Дивно: сучасні дівчата сидять на дієті й переживають від зайвих міліметрів на талії. Зате в нічних клубах не відмовляють собі в коктейлях.

- Я не ходжу в клуби й люблю морозиво.

- Ок. Я куплю по «Вівату»? - Вони підійшли до кіоску « Хладика»

- Так. Мені зі смородиною.

- Мій улюблений смак,- посміхнувся Руслан.

Поки він розплачувався, почав накрапати дощ, що обіцяв перейти в зливу. Укриватися під деревом було нерозважливо, і Віка запропонувала бігти до її будинку. Семенов саме мріяв побувати в квартирі у дівчини, щоб хоч щось про неї довідатися й зрозуміти.

У Вики була двокімнатна квартира в пятиповерхівці. Третій поверх, праворуч, бордові двері. Вона відкрила її й запросила гостя увійти. Нарешті, він виявився в «свята Святих» - замку таємничої принцеси. Двері кімнати були розкриті. В одній була спальня, в іншій- вітальня. Усе сучасно, нічого зайвого. Руслану сподобалося, що тут не було ні бабусиних шифоньєрів, ні рюшечок із серденьками. Усе витримане в бежевих, блідо-рожевих тонах. Схоже, Віка жила одна.

Руслан помив руки й пройшов на кухню. На такій маленькій площі Виці вдалося розмістити м'який куточок і симпатичні підвісні шафки. Поки кипів чайник, Віка розклала підтале морозиво по криманкам і поставила кошик із фруктами. Господарка нервувала, а гість безсоромно розглядав її у вогкій сукні, стежив за кожним рухом.

- Чай або кава?- Поцікавилася Павлова.

- Кава. 1 до 1. Півчашки.

Віка насипала «Нескафе» і залила окропом. Потім присіла поруч. Запанувало мовчання. Молоді люди споглядали один одного. У Вики були сіро-зелені очі, що міняють свій колір залежно від настрою. А в Руслана- великі, виразні, кольору розплавленого срібла, русяві кучері й темні брови. Увага притягували соковиті губи й виразний ніс, що передалися від матері-єврейки (Віка пам'ятала фото). Привабливий хлопець. До того ж, добре й цікаво пише.

- Як твоя стаття? -  Руслан заговорив першим.

- Яка?

-Ну, про театральну прем'єру.

- У стадії роботи.

- А в якій газеті ти працюєш?

- Давай у вихідні не будемо про роботу. Я хочу поцікавитися: та квартира, де ти зараз живеш, вона…

- Я її знімаю.

- Давно?

- Майже тиждень.

- Там усе таке дівоче…

- Мене це не бентежить. Якщо надумаю  продовжити оренду- зміню обстановку.

- А ти менеджером де працюєш?

- Ми домовилися не говорити про роботу.

- Точно. Ну хоч щось про себе ти розповіси?

- Живу один. А ти?

- Теж. Тато вмер, коли мені було 5,а мами не стало 3 роки тому.

- Шкодую.

-Спасибі. Ми з нею відмінно ладнали, мені її дуже не вистачає. Близьких подруг немає, улюбленого чоловіка теж. Увесь вільний час віддаю своїй роботі.

Молоді люди їли морозиво й усе говорили. Вони розслабилися, напруга спала. Спілкуватися їм було легко, немов вони давно знайомі. У запалі одкровення Руслан повідав про проблеми в родині, про свої відносини з батьками. Віка хотіла дати зрозуміти, що знає, хто він. Вистачить ходити навколо так близько!

-Чому ти не сказав, що син того самого Семенова?

-Саме, щоб не склалася неправильна думка: а, мажор, несерйозний!

- Це не так?

- А ти кріпиш жучків до машин депутатів, зображуєш шукача, відіграєш у шпигунів. Хто ти?

- Секретний агент,- заявила Віка з викликом.- У мене ж немає багатих і впливових батьків. Я так заробляю на життя. От, на тачку заробила. А діти-мажори чомусь їздять на старих мопедах. Випендритися захотів? Показати, який ти простий хлопець? Щоб дівчата не велися на твої грошики, а полюбили тебе такого?

- Ну навіщо ти так?.. Я пішов. Бачу, що тебе не переконаєш. Занадто колюча й горда. Вик, не захлопуйся від людей!

Із цими словами він розвернувся й направився до дверей. Чуючи, що він не може впоратися із замком, пішла за ним, киплячи від обурення, відкрила двері.