Розділ 3 Руслан і Віка. Знайомство.

Розділ 3 Руслан і Віка. Знайомство. Червень 2018г

Руслан уже півгодини стояв у вихода в театр, чекаючи депутата Завальського. Він, звичайно, міг і спектакль подивитися, але був аншлаг, усі квитки розпродані. Та й що користі споглядати потилицю Завальського? Він і сам не міг доладно зрозуміти, навіщо приїхав сьогодні. Немов якась невідома сила тягла його сюди. Ну подивиться він на депутата, але не підійде ж, не запитає, де проживає його мама й чи знає він Софію Соколову, яка в неї працювала? Марення. Тоді що він тут робить? Інтуіція шукача його ніколи не підводила. Виходить, щось цікаве все-таки повинне відбутися.

От і з'явився Марко зі своєю свитою. Щоб не залучати до себе увагу, Руслан став ледь здалеку. Відмінний спостерігаючий пункт. Ти бачиш усіх. Семенов спостерігав, як зворушливо всі прощалися. Міцні рукостискання, обійми, поцілунки. Усе фарс, підтримка іміджу. І отут він побачив дівчину в короткому червоному платті й темному піджаці.

Вона прямувала позаду «теплої компанії», але не з ними. Дівчина щось витяглася із сумочки, потім підійшла до сірої тойоти, швидко присіла й провела по низу машини. Так само граціозно встала й направилася геть. Ніхто, крім Руслана, її маневру не помітив. Через мить у цю машину сів Марк Завальський з охоронцем і водієм. Глядачі почали роз'їжджатися.

Руслан не міг пропустити таку цікаву ситуацію. Він перетнув вулицю, намагаючись тримати загадкову незнайомку в полі зору. Вона залишила своє авто на стоянці біля пам'ятника Гоголю. Семенов будь-що-будь захотів познайомитися із цією особою й зважився на розпачливий крок. Тільки дівчина села в машину завела мотор і тихо дала задній хід, він, воровито оглядаючись по сторонах, стукнув по багажникові кулаком і впав поруч. Двигун замовчав, машина зупинилася,і незнайомка відкрила двері. Спочатку він побачив довгі стрункі ноги, потім до нього схилилося миле личко.

Для переконливості Руслан застогнав.

- Боже, з вами все в порядку? Я вас збила?

- Зачепили злегка.

- Де болить? Може, швидку?

- Не потрібно… Моя нога…Допоможіть мені залізти в машину, будь ласка. Не прагну тут валятися й збирати роззяв.

Відіграв Руслан дуже природно. Два роки тому він дійсно зламав ногу, упавши з лиж. Він пам'ятає той біль, як кульгав і стогнав. Тому дівчина нічого не запідозрила. Вона дбайливо посадила його на переднє сидіння й пристебнула ремінь безпеки.

Думки танцювали в голові Вики: «Що робити? Викликати швидку?» Проблем  з поліцією їй точно ще не вистачало. Вона була обережним водієм, та й синю червону - хонду купила пару місяців тому. І отут така неприємність! Але вона дійсно його не бачила, а може просто відволіклася… Відвезти його до себе додому й надати першу допомогу? Нерозумно. Вести незнайомця у квартиру! Тоді відвезу його додому до нього.

- Ви думаєте, швидка не потрібна ?

- Певен. Це просто забій. Але сам іти я не зможу.

- Де ви живете? Я вас довезу.

Руслан назвав адресу.

- О, я живу у двох зупинках тролейбуса від вас. У вас будинку є батьки?

-Немає.

- А дівчина?

Хлопець негативно покачав головою.

- Тоді хто ж за вами доглядатиме? - Зовсім розгублилася незнайомка.

- Так сам як-небудь.- Хлопець зморщився й потер ногу.

- И як вас так зачепило?

- Ішов, відволікся, а ви здавали назад… Ну що ми викаємо один одному? Мені всього 26. Руслан.

- Вікторія.

- Дуже приємно.

- Не можу сказати те ж. Вечірні стреси мені ні до чого.

- У вас спокійне життя?

- Уже стає наповненим.- Вона посміхнулася, уважно стежачи за дорогою.

Щось в обличчі Віки здалося йому знайомим.

Дівчина заправила упалу на око пасмо за вухо, і Руслан згадав. Ну звичайно, це ж журналістка з будинку Завальских. Семенов мав фотографічну пам'ять і виняткову уважність. У цій яскравій театралці в червоній сукні він впізнав дівчину в строгому костюмі й окулярах. Більш розкріпачений образ був їй явно до лиця. Інтерес до загадкової супутниці все ріс у душі Руслана. Хто ж вона?

- А чому ви були в театрі одна?

- Звідки ви знаєте, що я була в театрі?- Насторожилася Віка.

Семенов прикусив губу. Друга спроба:

- Я припустив. Там стільки людей вийшло.Я здивувався, що ти одна.

- П'ятниця, я по-роботі тут була.

- У змісті?

- Ну,- заплуталася Віка.- Сьогодні прем'єра, мені потрібно було подивитися, щоб…

- Написати нарис. -  Закінчив Руслан.- Статтю?

Дівчина питально глянула на співрозмовника (Про що він?). І відповіла:

- Ну так.

- Хочеш, вгадаю, ким ти працюєш?

- Спробуй. -  Віка була заінтригована.

- Журналістом!