11.2

- Що там? - не витримавши, я підійшла ближче. Подивилася на Асгейра. Чоловік мав задоволений вигляд. Але шалений блиск в його очах змусив мене відчути холод, який узявся нізвідки та пройшовся по шкірі.

Звернувся Асгейр до Фолкора, який тепер також вивчав поглядом зміст листа.

- А від цієї гадюки може бути користь.

- Вона просто хоче отримати щось натомість, - Фолкор був зосередженим. Він підозріло дивився на чогрійські літери, ніби думав, що вони можуть приховувати таємний зміст. - Вона зажадає кращих умов при укладенні миру за свою допомогу.

- Вона їх отримає, - пообіцяв маршал. Тривога у мені вибухнула яскравим спалахом, змусивши тіло напружитися, а потім штовхнула у спину. Невластиво для себе я підвищила голос:

- Та що відбувається, Асгейре! Поясни мені.

Не встигла злякатися власного нахабства, коли Асгейр простягнув мені лист.

Розгублено прийняла папір та вчиталася у текст.

“Асгейре Гунаре,

Посилаю вам цей лист з проханням затриматися у Чогрі. Наступного дня після того, як ви поїхали з Анри, до мого чоловіка прибув посланець з Джастани. Король просить зустрічі. У його нового генерала є план дій, який має допомогти у війні.

Я запевнила правителя Джастани, що не хочу визнавати поразку і мрію продовжити справу свого покійного дівера.

Але для цього мені треба, щоб зі мною зустрівся хтось з аристократів, бо у ханстві стало неспокійно. Тієї жахливої ночі в Анру пробрався Білий Кат. Він вбив Великого Хана, бажаючи помститися за свою дружину. На жаль, хан Мансур помер, але ми змогли полонити третього принца Мілаїри.

Гадаю, остання новина зацікавить саме того генерала, якого ви прагнете відшукати. На карті я відмічу місце, де я призначила зустріч з джастанцями.

З повагою, Ділара аль-Торезмі”.

Я спантеличено повернула лист Фолкорові. Асгейр вже вивчав мапу місцевості.

Ділара дійсно вирішила вислужитися перед Білим Катом, щоб у майбутньому скористатися його вдячністю. Це досить хитрий план. Навіть я не знаю нікого крім Асгейра, хто міг би повпливати на Торгніра і змусити його щось робити. І найобразливішим виявилося те, що саме я сказала про це Діларі, а вона запам’ятала і скористалася інформацією за першої ж нагоди.

З роздумів мене витягнув голос Асгейра. Чоловік підійшов ближче:

- Ні, Сандро, я передумав. Цю коханку шиха ми у Мілаїру не пустимо, - іронічно вимовив він, маючи на увазі свою обіцянку познайомити з Діларою Торгніра.

- Хоча вона могла б втихомирити наших щурів, - задумливо похитав головою Фолкор. Асгейр вигнув світлу брову:

- Втихомирити? Та вона зжере їх і не вдавиться.

Чоловік знову повернувся до мене, зазирнув у вічі. Я бачила у його погляді рішучість, яка мене лякала.

- Ти маєш намір погодитися на це? - спитала обережно, хоча сама вже знала відповідь. Асгейер тільки озвучив мої думки:

- Так. Я маю зустрітися з Оттавіо. Маю закінчити це.

Я озирнулася. Погляд не міг зачепитися ні за що, крім пісків та обрію.

- Зараз? - перепитала, перебуваючи у якомусь дивному тумані. Моє відчуття безпеки тріснуло, як тонке скло. По ньому в усі боки побігли криві лінії - тріщини. - Посеред пустелі? Хочеш зустріти джастанців таким невеликим загоном?

- Іншого шансу може не бути, - Асгейр узяв мою руку, зігрів у своїх долонях. Він говорив тихо і спокійно, намагаючись не лякати мене. Але було вже запізно. Мої мрії про найскоріше повернення додому розбилися. А чоловік продовжував мене вмовляти: - Це виправданий ризик, Сандро. Я так довго женуся за цим щуром, що не можу проігнорувати таку пропозицію.

- Я розумію, - важко зітхнувши, я опустила голову. Пошепки зізналася: - Але мені страшно…

- Ти вирушиш у Валуа, - вирішив Асгейр. - А я невдовзі тебе наздожену.

- Ні! Я поїду з тобою! - Я відсахнулася від чоловіка. Спробувала висмикнути свою руку, але він спритно перехопив мене, наблизився, притиснув до себе. Прошепотів на вухо:

- Не бійся, кохана моя дівчинко, я повернуся, - за підборіддя підняв мою голову, легко торкнувся моїх вуст своїми та запитав: - Ти ж пам’ятаєш? Мене не так просто вбити.

- Я знаю, що ти повернешся, - я невідривно дивилася у вічі чоловіка. Намагалася запам'ятати їх неповторний візерунок.

- Тоді чому пручаєшся? - не зрозумів Асгейр.

- Я хочу на власні очі побачити смерть Оттавіо, - зізналася я тихо. - Хочу впевнитися, що він мертвий. Щоб більше не боятися, що він вирине з темряви чи таємного ходу.

Кілька секунд Асгейр мовчав. Думав. Можливо, не був впевнений, що мені варто на це дивитися. Напевно, все ще вважав мене слабкою дівчиною. Але все ж кивнув:

- Добре. Ти усе побачиш сама.

***

- Бачити вас на колінах - незрівнянна насолода, - жіночий голос звучав ніби муркотіння ситого кота.

- Милуйтеся, - дозволив чоловік. Хоч у його тоні не було ні покірності, ні страху. Він смикнув зв’язаними за спиною руками та глянув на чогрійку: - Це вперше і востаннє.

Я тихо стояла у кутку шатра. Чогрійський жіночий одяг ніжним шовком огортав моє тіло, а на очі спадала напівпрозора вуаль. Я кусала губи, спостерігаючи як Ділара із задоволеною усмішкою роздивлялася зв'язаного маршала. На його шкірі яскраво виділялися синці та садна, а сорочку вкривали плями крові.

Зустріч з джастанцями призначили просто серед пустелі. Чогрійці хотіли бачити, що воїни їхніх нібито союзників не причаїлися десь за пагорбом. Розбили намети, розстелили килими.

На одному з них стояв Асгейр. Фолкор, одягнений у чогрійську форму, ще раз перевірив мотузки, потім поправив килим, яким був прикритий меч маршала. Зіяд з нудьгою в погляді спостерігав за діями мілаїрців. А от Ділара отримувала незрозуміле мені задоволення.

- Асгейре, на жінці, яка поставила вас на коліна минулий раз, ви одружилися. Чи візьмете за дружину мене? - на обличчі Ділари сяяла отруйна усмішка. Асгейр підняв голову і подивився на неї спокійно та беземоційно: