9.6

- Скривавлена земля породить кущ трояндовий,

Поступиться зима, сховає ікла крижані.

І незабаром запалає світ оманливий,

Дізнається пустеля лють…

Пальці Арне завмерли, не завершивши композицію. Струни продовжили тремтіти, ніким не контрольовані, сповнюючи ранкове повітря музикою.

Коррадо захоплено дивився на музичний інструмент, кутаючись у хутрову накидку, яка ховала його від холодного північного вітру. А митець не міг вигадати завершення рядка. Він подивився на похмуре сіре небо, яке було звичним для цієї пори року у Валуа.

- Досить знущатися з лютні, - хмуро глянув на барда Асгейр.

- Вибачте, світлий лорде, але тримати натхнення у закритому роті мені навіть важче ніж вам меч у піхвах, - Арне з найчеснішим виразом обличчя розвів руками.

Асгейр лише зітхнув і відвернувся. Морозний вітер щипав його шкіру. Маршал чув, як Коррадо тихо попросив Арне зіграти щось іще, і за хвилину двір знову наповнився музикою.

Митець спілкувався з пасинком Сандри з неймовірною легкістю, ніби відчував у ньому споріднену душу. Іноді це викликало у Асгейра заздрість. Йому Коррадо видавався надто дивним, як і усі «ціловані Шелою». Та через те, що цей хлопчина викликав у Сандри теплі почуття, Асгейр вважав, що йому необхідно наглядати за ним та турбуватися у її відсутність. На жаль, найкращим рішенням стало доручити цю справу Арне, а самому лиш іноді знаходитися поруч.

- Лорде, - Фолкор підійшов ледь чутно. Звернувся до друга офіційно. Асгейр повернув голову та запитливо вигнув брову.

Після тієї розмови з Торніром минув час. Король поїхав з Вомон-ле-Тіссен, вирушивши до кордону. Сварка братів завершилася на тому, що Асгейр втілить свій план у життя, чого б це йому не коштувало. Тиснути далі Торгнір не наважився. Тепер маршал лише чекав слушного часу і кожного дня прораховував плани.

- Леді Інгрід просить про аудієнцію, - вимовив Фолкор. Почувши це ім’я, Асгейр насупився. Повернувся до Коррадо. У того вже почервонів носик та щічки від холоду.

- Арне, відведи дитину до палацу, - наказав маршал, перебиваючи пісню. Митець здивовано глянув на третього принца, але сперечатися не став. Просто завершив гру, встав з місця та простягнув руку Коррадо:

- Ходімо, світлий лорде, вам ще зарано чути як Його Високість вміє лаятися.

Коррадо спантеличено глянув на Асгейра, а той лише проводив Арне похмурим поглядом.

- Чого вона хоче? - роздратовано спитав маршал, спрямувавши погляд до сірих хмар. Зараз вони нависали над Вомон-ле-Тіссен, як деякий час до цього висіли сірі прапори.

- Поговорити, - відповів жіночий голос. Асгейр озирнувся та подивився на Інгрід. Баронеса присіла у реверансі, схилила голову. Але навіть так вона не втрачала гідності. Багряна тепла сукня і накидка в тон сиділи на ній, мов на королеві.

- Говори, - невдоволено дозволив Асгейр. З моменту приїзду між ним та Інгрід встановилися дивні стосунки, більш схожі на ігнорування один одного. Та все ж Торгніру маршал колишню наречену не здав.

- Я благаю про захист, світлий лорде, - вирівнявшись, Інгрід подивилася у блакитні очі. Асгейр насмішкувато пирхнув:

- Гадаєш, я зможу захистити тебе і матір від страти?

- Тільки мене, - обличчя Інгрід було серйозним, вуста напружені, а погляд уважно стежив за рухами Білого Ката. - Адже я принесла вам звістку.

Асгейр нарешті повернувся до баронеси повністю. Пройшовся поглядом від туфель до лоба. Він ніби бачив перед собою неварту уваги страшну статую, а не вродливу дівчину.

- Ти просто принесла звістку, перехопивши гінця, а кажеш про це, наче врятувала фортецю, - з огидою вимовив Асгейр. Інгрід спалахнула гнівом.

- Просто принесла звістку? - розлючено перепитала вона. Озирнувшись, вона заговорила тихіше, але відкинула поважний тон: - Та ти хоч розумієш, Асгейре, що якби я не спіймала гінця, то він поїхав би до короля. А це понад тиждень шляху. І як тобі відомо, наш монарх іноді любить затягувати з повідомленням важливих новин! Ти дізнався б про Сандру у кращому випадку за місяць, а якщо Торгнір вирішив би не рятувати її, то не дізнався би ніколи!

Інгрід замовкла, підтиснула вуста і напружено дивилася на маршала. Вона зблідла чи то від холоду, чи від страху. Але у погляді її все ще палав вогонь.

Асгейр схилив голову до плеча. Він і сам розумів, що якби не Інгрід, брат дійсно міг приховати від нього такі новини.

- Чого ти хочеш? - на видиху спитав маршал. Інгрід потайки перевела подих та заговорила спокійніше:

- Я благаю про захист. Хочу, щоб з мене зняли обвинувачення, залишили мені титул та розірвали мої заручини.

- Твою матір це не врятує, - нагадав Асгейр, але Інгрід енергійно кивнула:

- Я знаю. І я не хочу її рятувати.

- Невже? - подив маршала виявився справжнім. Світлі брови злетіли вгору.

- Це правда, - Інгрід відвела погляд. Облизнула губи, чого точно не варто було робити на холоді, та пояснила: - Навіть ольдовійському дівчиську вдалося самостійно вирішувати власну долю, а я усе життя робила лиш те, що наказувала Маргрід. Моя мати навіть не хотіла дочку. Вона постійно дорікала мені, що я мала народитися хлопчиком і успадкувати титул, а тепер я гідна лиш стати дружиною впливового барона. Я більше не хочу бути тільки засобом у її руках!

Асгейр дивився на Інгрід. Він зрозумів, що більше нічого не відчуває до неї. Ані кохання, ані ненависті. Не міг виділити навіть трохи жалю. Йому було байдуже до цієї жінки.

- Я можу запропонувати тобі втекти, - нарешті, вимовив він. - Поїдеш до іншої країни, удаси, що ти втекла від репресій. Грати ти вмієш добре, а тому…

- Ні! - Інгрід була налаштована впевнено та рішуче. - Я хочу залишитися! І ти єдиний, хто зможе переконати Торгніра.

- Не думаю, що…

- Я знаю як тобі пробратися в Анру! - вигукнула Інгрід. Асгейр одразу замовк. Подивився на неї підозріло. Жінка швидко заговорила: - Місто надто захищене. Ти уже перебрав усі варіанти. Столицю доведеться брати в облогу. А палац хана - це місто в місті. Воно розраховане на роки облоги. А я дещо знайшла у бібліотеці. Я знаю як тобі пройти в Анру так, щоб мешканці вітали тебе та самі відчинили усі брами.