9.2

Братів залишили у кабінеті вдвох. Навіть вартовим було лячно потрапити під гарячу руку Білому Катові, якщо раптом король буде потребувати допомоги. Фолкор очікував другого принца у дворі, спостерігаючи за дамами, які гуляли королівським садом у шикарних сукнях.

Інгрід з’явилася неочікувано. Темно-синє плаття підкреслювало її фігуру. Вона велично підійшла до Фолкора, дочекалася ввічливого кивка, та спитала:

- Асгейр приїхав без дружини? - чоловікові дістався зацікавлений погляд різнокольорових очей.

- Так, світла леді. Але Резада-Сандра буде у столиці найближчим часом. У лорда просто виникли деякі питання, які він хотів вирішити якнайшвидше, не вплутуючи у це дружину.

- Розумію, - хитнула головою дівчина та глянула за спину Фолкору, але одразу знову подивилася йому у вічі: - Про це питання тут скоро усі дізнаються через їхні крики. Але мене цікавить інше. Чи можеш ти передати Асгейру, що мені необхідно з ним поговорити віч-на-віч?

Фолкор зміряв леді Хаген поглядом сповненим сумнівів.

- Навряд чи Асгейр буде налаштований до вас і вашої матінки привітно після того, що ви накоїли, - у голові Фолкора майнули слова Торгніра і він додав: - І що збираєтеся накоїти.

Вираз обличчя Інгрід змінився. У її очах з’явилося роздратування.

- Не маю до цього ніякого стосунку, - вимовила вона крізь зуби. Ще раз озирнулася та повторила: - Передай, будь ласка, Асгейрові моє прохання.

Фолкор не відповів. Але Інгрід цього і не чекала. Вона розвернулася і пішла далі.

Розгніваний Асгейр з’явився через годину. Він на ходу кивнув Фолкорові:

- Ходімо.

- Як пройшла розмова? - обережно спитав чоловік, підлаштовуючись під швидкий крок принца. Той зробив глибокий вдих, втамовуючи лють, та відповів:

- Торгнір підозрює, що до втечі Оттавіо може бути причетна Джастана.

- Старий гусак? - Фолкор здивовано підняв брови. - Та він на таке ніколи не наважиться. Кинути виклик Мілаїрі? З його армією?

- Не знаю. Це все поки що лише припущення. Може бути, що генералу допомогли ольдовійські партизани. Але сліди пацюка все одно ведуть до кордону. Торгнір тому і викликав мене, бо боїться, що може початися нова війна. Наша армія напоготові.

- А ми хотіли відпочити, - зітхнув Фолкор. Асгейр зупинився, глянув на небо та вирішив:

- Ти завтра поїдеш назад. Зустрінеш Сандру та особисто привезеш її до столиці. У мене погане передчуття. Дарма поїхав перший, не дочекавшись її, - маршал підняв руку і торкнувся свого чола. Війна була його життям. Його готували до завоювань, навчали стратегії і тактиці, веденню бою та володінню зброєю. Та зараз вона була тим, чого він взагалі не хотів. Але не міг знаходитися осторонь, якщо сусід дійсно почне діяти: - Валуа знаходиться найближче до кордону з Джастаною. Я хочу, щоб Сандра лишалася у столиці, поки все не заспокоїться.

- Хочеш, щоб я лишився поруч з нею? - перепитав Фолкор. Але Асгейр хитнув головою:

- Ні, просто впевнишся, що вона у безпеці та приєднаєшся до мене.

На цьому розмову завершили та продовжили шлях до загону, з яким приїхали.

Але виїхати назустріч Сандрі наступного ранку Фолкор не встиг. Він вже сідлав коня, коли на територію палацу влетів гонець. Кінь під ним спіткнувся та впав. Чоловік полетів на землю, його ледве не причавив власний мерин, але посланець зміг перекотитися та вскочити на ноги.

Тепер погане передчуття з'явилося і у Фолкора. Він кинувся до чоловіка, якого в цю мить зупинили вартові.

- У мене термінове послання, - через уривчасте важке дихання навіть ольдовійській акцент відчувався ледь помітно. Але Фолкор одразу звернув на це увагу. Він підскочив до посланця, схопив того за плече:

- Що сталося? Звідки ти?

Чоловік, намагаючись заспокоїтися, вимовив:

- Вомон-ле-Тіссен… фортеця…

- Та зберися! - гримнув Фолкор і струснув посланця. Той примружився, а потім, нарешті, сказав:

- Палац захоплено.

- Що? - Фолкор не повірив своїм вухам. Він відпустив чоловіка, відвів розгублений погляд. У голові заметушилися думки. Та всього за кілька секунд, він повернувся до вартових: - Пропустіть його.

Фолкор особисто повів посланця до зали, де збиралася нарада, яка мала вирішити, що робити з Джастаною.

- Нікого пускати не велено, - їх спробували зупинити біля масивних дверей у залу. Гонець спантеличено зупинився, але Фолкор рішуче попередив:

- У нас важливі новини! Пропустіть його.

Вартові знали помічника третього принца, і не стали чинити опір. Двері відчинилися. Один з баронів, який зараз говорив, замовк і обурено обернувся до входу. Асгейр сидів по ліву руку від старшого брата. Побачивши Фолкора, він спочатку здивувався, але розгледівши поруч ольдовійця, піднявся з місця. У блакитних очах майнула тривога.

- Що сталося, Фолкоре? - Торгнір насупився, дивлячись на новоприбулих. Але помічник принца лише кивнув на ольдовійця. Той підняв голову та вимовив:

- Ваша Величносте, у Вомон-ле-Тіссен проник ворог. Фортецю захоплено.

У залі запанувала тиша. Погляд Асгейра метнувся до Фолкора, а потім поринув у порожнечу. Передчуття, яке дошкуляло увесь минулий день, тепер вибухнуло і розсипалося десятками уламків по тілу. Принц застиг на місці, перебираючи у голові усі варіанти подій.

Барони ошелешено перезиралися. Навіть Маргрід Хаген здивовано підняла брови, не очікувавши таких новин.

- Як це сталося? - розгнівано спитав Торгнір. Болдр лише задумливо тер підборіддя. Гонець зацьковано глянув на Фолкора, але швидко заговорив:

- На кордоні з Джастаною очікував слушного часу загін. Їм допомогли пройти на територію Валуа ольдовійські партизани. А серед робітників палацу було декілька зрадників. Вони підмішали у їжу вартових отруту. Загін увійшов через таємні ходи. Вони захопили усіх, хто залишився живим.

- Сандра встигла виїхати? - голос Асгейра змусив баронів та гінця здригнутися. Вісник побілів, але хитнув головою:

- Ні. Герцогиня була у палаці.

Асгейр стиснув кулаки та відвернувся. Наступне питання пролунало від короля: