3.2

- Гарем? - здалося, що мені почулося. Я розгублено відкрила рот, але не змогла більше нічого сказати.

Енріке мигцем глянув на мене і скрушно похитав головою.

- Так, леді. Вас привезуть до хана. І він залишить вас собі, якщо тільки не… - пілігрим замовк. Він пожував власну щоку, намагаючись підібрати слова, але я спробувала вгадати сама:

- Якщо не вирішить мене вбити?

- Так.

- А чому ж тоді він просто не дозволив зробити це Оттавіо? - я зчепила руки між собою і міцно стиснула пальці. Роздратовано смикнула губою. У відповідь на цей рух, праву половину обличчя пронизав біль. Я здивовано підняла руки та торкнулася шкіри. Тільки зараз відчула, що на моїй щоці залишилася рана, яку, здається, зашили та наклали на неї мазь. Остання зараз застигла та нагадувала глину. Головний біль, нудота та слабкість у тілі вщухали, і я нарешті змогла помітити слід, який залишив мені колишній генерал.

Енріке не бачив, що мене зацікавила щока, він дивився в інший бік, пояснюючи:

- Хан має сам вирішити вашу долю, Сандро. Такі звичаї. У Спустошених землях завжди існували такі правила. Якщо одне плем’я нападає на інше та перемагає, то ватажок переможців вимагає кілька жінок, які мають перейти до того плем’я та народжувати від чоловіків переможців. Серед деяких племен були навіть дуже жахливі звичаї.

Я опустила руки, залишивши спроби зрозуміти наскільки ушкоджене моє обличчя, та насупилася:

- Ви казали про матріархат у племенах.

Мені був незрозумілий устрій чогрійців. Хоча, напевно, так само я не розуміла б жителів островів. А якщо згадати ті дні, коли мілаїрці тільки потрапили у Вомон-ле-Тіссен, мені все у них видавалося чужим і дивним. Попри те, що з ними у мене було набагато більше спільного, ніж з чогрійцями. Тому мені залишалося лише ставити питання та слухати відповіді Енріке.

- Так, ви правильно почули, - пілігрим звично схилив голову. 

Цей жест здався мені таким знайомим, що викликав ностальгію. Мені ввижалося, що я відчула подих південного вітру та запах квітучого саду за вікнами батькового палацу. Сама собі я здалася маленькою та зовсім недосвідченою дівчинкою, найкращими спогадами якої були кінні прогулянки з братом у лісі.

Енріке наче знову сидів навпроти мене, та у присутності моєї нянечки, яка постійно засинала у кутку і тихо хропіла, розповідав мені про далекі землі.

- Зазвичай матріархат відрізняється більшою толерантністю, терпимістю та меншою жорстокістю стосовно інших родин, - Енріке перебрав пальцями у повітрі, і мені здалося, що він подумки гортає сторінки невідомої мені книги. - Але не в таких умовах, які ви побачите в Чогрі. Ханство - це нескінченна пустеля та безлюдні степи. Щоб вижити там, необхідно бути дуже сильними людьми.

- І тепер, - у мене пересохло в горлі та довелося зробити паузу, щоб продовжити: - Хан захоче, щоб я стала однією з його жінок і…

Закінчити так і не змогла. Стало огидно. Я навіть не бачила їхнього хана, але варто було мені уявити поруч із собою будь-якого чоловіка, хай він був би найгарнішим та найкращим чоловіком на континенті, мені одразу ставало погано. А ще я не уявляла, що може зробити Асгейр з тим, хто посміє мене торкнутися.

Та раптом мене налякала думка, що Асгейр сам відмовиться від мене, якщо дізнається, що я потрапила у гарем. Якщо йому буде огидно думати про жінку, яка могла б бути з іншим чоловіком? Чи взагалі він може запідозрити, що я сама погодилася на такі умови, задля власного порятунку.

Руки та ноги миттєво стали холодними, як крижинки, і мене знову почало нудити.

- Ви не станете жінкою хана у тому сенсі, у якому подумали, - раптом розігнав мої думки Енріке. Я зацьковано повернула до нього голову, а він продовжував так само тихо і співчутливо: - Наложницею хана не зможе стати жінка, яка вже була з чоловіком. Вас просто поселять у гаремі. Будете служницею однієї з жінок правителя.

У мене затрусилися руки від полегшення. Низько схиливши голову, я зробила кілька глибоких вдихів та видихів. Напевно, мені слід було злякатися того, що я стану служницею. Мені доведеться навчитися виконувати ту роботу, яку все життя виконували замість мене. Можливо, це буде дуже складно для мене. Але зараз мене затопила радість від того, що я лише полонянка. Хану буде огидно до мене торкнутися, адже він знає, що я дружина Білого Ката.

Вуста самі розтягнулися у криву посмішку.

Я знайду спосіб втекти. Розмовою чи обманом, але я виберуся зі Спустошених земель!

- Щоб стати жінкою хана потрібно виконати багато умов, - розмірковував вголос Енріке, поки я думала про свою втечу. І зненацька приголомшив мене фразою: - Сподіваюся, хан Мансур не збирався віддавати вас комусь зі своїх людей.

Стрепенувшись, я знову вирячилася на Енріке:

- Віддати комусь?

- Буває таке, що хан дарує жінок своїм військовим головнокомандувачам, - пілігрим задумливо глянув на небо, а потім повернувся до мене. Не знаю, що він побачив у моїх очах, але він раптово знітився і похитав головою: - Але таке буває дуже рідко. Гадаю, ви просто станете служницею, - він схилив голову і зовсім тихо додав: - Мені дуже шкода.

Мені теж було шкода. Але я вирівняла спину та серйозно запитала:

- Що ви тут робите, Енріке? Чому ви з ними?

Чоловік наморщив ніс, знизу вверх глянув на Зіяда, який безстрашно гладив одну зі своїх змій, і вимовив:

- Це дуже довга історія, Сандро. Можу сказати, що зараз моє положення не багато чим відрізняється від вашого. Лише тим, що я перекладач і понад рік жив у Чогрі.

У нашу розмову втрутився чогрієць, який приніс дві тарілки. Він обдарував мене зверхнім поглядом, та заговорив до Енріке:

- Сподіваюся, ольдовійській аристократці дозволить її віра скуштувати нашу їжу.

Напевно, він думав, що я не зрозумію його. І я не стала нічого казати. Енріке теж не прокоментував цю фразу. Він узяв обидві тарілки та повернувся до мене. Я лише продемонструвала йому зв'язані руки.

- Треба розв'язати її, - він звернувся до Зіяда. Той скривився і підійшов ближче. Він подивився на мене, розмірковуючи, а потім витяг кинджал з-за поясу. Нахилився ближче, взявши мої руки.