Розділ 12. Перша тріщина

Тривожні дзвони не замовкали.

Їхній глухий звук луною котився над усією столицею.

Ліка, Каель та Елін поспішали коридорами палацу.

— Може, хтось нарешті пояснить, що відбувається? — запитала Ліка, ледве встигаючи за Каелем.

— Скоро дізнаєшся.

— Це твоя улюблена відповідь?

— Майже.

Вони звернули в довгий коридор, наприкінці якого були масивні двері.

Біля входу вже чекали король Альдаріан, старий маг і кілька придворних.

Обличчя кожного було напруженим.

Король мовчки відчинив двері.

Перед ними відкрилася кругла зала.

Посеред неї на високих кам'яних постаментах ширяли шість величезних кристалів.

Кожен світився своїм кольором.

Але один із них...

Зелений кристал...

Ліка завмерла.

Його поверхнею повільно тягнулася тонка срібляста тріщина.

Із неї виривалися маленькі зелені іскри.

— Це... погано? — тихо запитала вона.

У відповідь запала тиша.

Старий маг повільно підійшов ближче.

Його пальці тремтіли.

— За триста років...

Він обережно торкнувся кристала.

І в ту ж мить тріщина стала ще довшою.

Усі різко відступили.

— Не торкайтеся! — вигукнув король.

Маг опустив голову.

— Пробачте, Ваша Величносте...

Ліка дивилася на кристал, не відводячи очей.

— Ви казали, що зелений відповідає за життя...

Король кивнув.

— Так.

— Якщо він зруйнується...

Король важко видихнув.

— Магія життя почне згасати.

Ліси втратять свою силу.

Чарівні істоти слабшатимуть.

Лікувальна магія майже зникне.

І це лише початок.

Елін зблідла.

— Невже це вже сталося?

— Поки що ні.

Король подивився на тонку тріщину.

— Але часу в нас значно менше, ніж ми думали.

У цей момент золотий листок у кишені Ліки став теплим.

Настільки теплим, що вона мимоволі приклала руку до кишені.

Ніхто цього не помітив.

Окрім Каеля.

Його уважний погляд ковзнув до її руки.

Він нічого не сказав.

Але вперше за довгий час в його очах промайнула не лише тривога.

Надія.