Розділ 21

Я повільно оглянула кожну з дівчат. Вони всі стояли у шоковому заціпенінні. Еліс захлиналася сльозами над тілом своєї далекої родички, а я просто стояла мовчки, холодно фіксуючи кожну деталь.

У цю ж мить повітря затріщало від магії. Скай стрімко підійшов до тіла, різким жестом наказуючи їхнім магічним камерам вимкнутися й припинити трансляцію на королівство.

«Щось бачила підозріле?» — пролунав у моїй голові його напружений голос.

«Розтин зроби» — холодно відіслала я йому думку.

Я спеціально вивчила це слово за останні дні, аби використати у влучний момент, але аж ніяк для невинної дівчини. Це не перша смерть, яку бачив мій бойовий досвід, але коли молоде життя обривається отак раптово — це завжди залишає по собі липкий слід.

— Дорогі леді, будь ласка, пройдіть у свої покої. Охорона вас проведе. І не виходьте звідти, — рішуче наказав Скай, обводячи поглядом залу.

— Нам варто тепер боятися відбору?! — Белла Рейвен, висока шатенка в криваво-червоній сукні, перелякано запищала, заламуючи пальці. — Ваша Величносте, це ж було вбивство, так? Скажіть нам…

— Це жахливо, але ми маємо знати, — одразу підтримала її Ліра Фокс, рудоволоса дівчина з веснянками, намагаючись вгамувати тремтіння в голосі.

Напруга розповзалася залою, як отрута, але вперед вийшла герцогиня Арія Д’Орн. Її ніжний, спокійний голос і виважена шляхетність спрацювали краще за будь-які заспокійливі:

— Дівчата, тихіше. Панікувати зараз — значить підписати собі вирок. Ходімо в покої, як велів король.

Скай лише кивнув на її слова, а потім знову перевів погляд на мене. Його губи не ворухнулися, але в голові пролунало:

«А в тебе, Аделі, буде дуже важка ніч. Коли вони всі вийдуть, я прийду по тебе.»

Звучало це так, ніби за мною йде серійний маніяк.

Охорона почала виводити переляканих дівчат по одній. Еліс та Белла йшли першими, за ними ледь пересувала ноги Ліра, а потім і заплакана Еліс. 

Арію Д’Орн чомусь вивели останню. Проходячи повз мене біля важких дубових дверей, вона на зупинилася. Її сірі очі зустрілися з моїми — у них був переляк, який вона вміло замаскувала.

— У цьому замку повітря надто отруйне для тих, хто прийшов сюди просто по шлюбний контракт, — промовила Арія тихо з легким кивком. — Бережіть себе, леді Аделі.

Через пів години залу вже охопила дзвінка порожнеча. Залишилися тільки я та мовчазний, немов кам’яна статуя, охоронець. Скай з’явився безшумно. Не мовивши ні слова, він просто стиснув моє зап’ястя, і магія телепорту знову здригнула простір, вихоплюючи нас із порожнього залу прямо в кабінет.

У приміщенні на нас уже чекали трьох осіб. Скай спокійно відпустив мою руку та відрекомендував їх, знайомлячи з присутніми:

— Валлен, розпорядник з Ембрії, — коротко промовив король, вказуючи на високого, педантичного чоловіка в мантійному вбранні з високим коміром.

— Хелена, моя помічниця, — продовжив він, переводячи погляд на статурну жінку з зібраними у строгий вузол темними косами. Вона була вбрана в сніжно-білу форму з сірою облямівкою — один в один як у Каспера.

«Вона з особливого двору» — додав він подумки.

Особливий — це тіньовий двір?

— І командувач гвардією, лорд Даріан, — Скай хитнув головою в бік кремезного, сивочолого чоловіка з розкішною мантією поверх обладунків і зверхнім, холодним виразом обличчя.

Збори відразу перейшли до справи. Вони обговорювали смерть дівчини гарячково, але водночас стримано.

— В її крові абсолютно нічого не виявили, — заговорив розпорядник Валлен, листаючи магічний сувій. — Жодних сторонніх речовин, залишкових магічних слідів чи мікропошкоджень внутрішніх органів. Дівчина була цілком здорова.

— Тому це не смерть від прихованих хвороб, — похитала головою Хелена із Тіньового двору, згорнувши руки на грудях. — Леді була в повній формі перед виходом.

Я мовчала, лише слухала, але в моїй голові прокручувалася кожна секунда з залу: як Віолетта тримала келих, як її очі вмить згасли, і як вона просто впала, наче з неї за мить висмикнули саму душу.

— Можливо, це нещасний випадок? — почухав підборіддя командувач Даріан. — Чи якась миттєва, гостра алергічна реакція? Може, вона з'їла щось, на що в неї була алергія?

Я чітко підняла голову й вимовила рівним, різким голосом:

— Ні.

У кабінеті запала тиша. Всі погляди скреслися на мені.

Не на такому рівні. Людина, яка двадцять років живе зі смертельною алергією, знає про неї геть усе. Вона не стане їсти невідомі страви на королівському прийомі перед камерами на все королівство. Та й від алергічного шоку не вмирають за частку секунди без найменшого ядухи чи набряку. Але вголос я мовчала, бо ще не могла сформулювати чітко їх мовою. Але я обовʼязково навчуся. 

Даріан насупився, його обличчя забарвилося гнівом:

— Ти ставиш під сумнів мої слова? Дівчино, ти забула, що ти тут лише полонянка?! Ти маєш мовчати й виконувати…

Я навіть не дала йому договорити. Одним швидким, відпрацьованим рухом я вихопила з-під корсета свій невеликий клинок і кинула його прямо перед ним. Ніж із глухим звуком увіткнувся в стіну за кілька сантиметрів від голови Даріана.

«Чорт...» — пролунав у моїй голові злегка знервований, але гарячий голос Ская, але він не втрутився.

Командувач Даріан нервово сглитнув, а потім, шукаючи захисту, випалив:

— Ваша Величносте?!

Але Скай лише ліниво махнув рукою. Повітряний потік підхопив клинок, висмикнув його зі столу й плавно повернув прямо в мої долоні.

— Так, Даріане? — холодно сказав Скай, і якби я не чула його думок, то припустила б, що він абсолютно не здивований моєю витівкою. — Ми зібралися тут усі тому, що прагнемо знайти справжнього вбивцю, а не для показання статусу. І накази тут роздаю лише я.

А потім у моїй голові чітко прогримів його королівський голос: «І тебе це також стосується, Аделі».

«Обов'язково, — миттєво віддала я йому відповідну думку.

Обов'язково я коритимуся твоїм наказам... Одразу після того, як ти навчишся відрізняти командира гвардії від купця із базарної площі. Мій батько таких "командирів" розжалував би в конюхи на першій же хвилині».