Розділ 20

А він правий.

Не хотілося погоджуватися з тим, хто мене полонив, але зараз я цілком і повністю залежу від його слова. І він мене захищатиме. Яким би Скай не був, він довів, що має принципи. І це мені подобалося.

А ще він неймовірно швидко виконав свою погрозу. І це відверто дратувало. Сукні опинилися в мене вже за два дні. Сьогодні, за словами Ская, мало відбутися моє перше знайомство з потенційними нареченими нашого короля.

Швидше б він уже знайшов собі якусь «грілку для ночей» і нарешті відпустив мене.

Я обрала — радше змушена була обрати — сіру сукню, бо чорної в тому наборі не передбачалося. М'яка тканина, густо всипана блискітками, здавалася занадто тендітною для мого звичного стилю.

Покоївки обережно допомагали мені вдягнутися, щиро й боязко роздивляючись білі смуги шрамів на моїй спині. А потім зробили заплели волосся в кому, за моїм проханням, хоч і кілька пасм вперто залишили спадати на обличчя.

— Де я взяла такі груди? — перше, що вирвалося в мене, коли я критично оглянула себе в дзеркало. — Абсолютно незручна сукня. А цей корсет…

Я залізла руками в ліф, підозріло перевіряючи, чи не підклали мені чогось для об'єму. Ні. Це виявилося моїм власним тілом.

«Вельми цікава картина», — пролунали в голові його насмішкуваті думки. «Б'юсь об заклад, вона туди й ніж спробувала запхати».

Я різко висмикнула руки, обернулася й кинула на нього перезирливий, убивчий погляд.

— Ваші сукні, — я закотила очі, намагаючись добирати слова його мовою. Ці два дні минули в щільному вивченні, тож варто практикуватися. — Це щось справді…

— Прекрасне, — тихо підказав Скай.

— Жахливе, — поправила його я.

— Ти дуже гарна, Аделі, — зненацька вимовив він.

Я лише відмахнулася. Вдягнена в сукню й зі складною зачіскою, я не ставала від цього гарнішою. Хоча його слова чомусь прозвучали по-особливому. 

— Пам'ятай, — повчально промовив Скай. — Тобі потрібно лише мило всміхатися й вітатися. Навряд чи вони ставитимуть багато запитань під час першої зустрічі, але в разі чого — посилайся на легенду. Ти донька шляхтича, який служив у військових силах Азурета. Твій титул похитнувся після його смерті, і щоб спробувати відновити статус у суспільстві, великодушна королева Азурета, Єва Марум, вислухала твоє прохання та відправила на відбір до Айріса, мого королівства.

Так собі легенда. Виходить, я тут «по блату». Мене навряд чи щиро любитимуть інші претендентки, але принаймні не сприйматимуть за пряму загрозу. За легендою, моя мета на цьому відборі проста — знайти багатого чоловіка й вдало вийти заміж. Звісно, не за короля Ская, адже всі чудово знають про його зацікавленість виключно у знаті власного королівства. Саме тому він і набрав учасниць лише зі своїх земель.

— Звісно, мій королю, — вимовила я його мовою і не забула закотити очі. 

— Непогано. Але звертатися краще «Ваша Величносте». Не забувай про це…

«Скай», — навмисно подумала я, і він миттєво почув. Імена не змінювалися від перекладу на жодну мову.

— Так, можеш називати мене так, коли ми наодинці. А проводити час удвох нам доведеться часто, леді Аделі, — він хитро примружився, оцінюючи оком мій перероблений корсет.

— Краще молись до своїх богів, — вимовила я, підступаючи до нього майже впритул і дивлячись знизу вгору.

Скай тихо засміявся. У його очах спалахнули сухі бісики, а в спільному каналі промайнула гірка, думка: «Боги люблять не молитви, Аделі. Вони люблять знущатися».

— Одна з них — потенційна вбивця, — вголос попередив він, стаючи серйозним. — Будь обережна.

Я мовчки підняла руку й повільно випростала два пальці. Очевидний, прозорий натяк. Вбивць дві, і друга — це я.

— Ні, це ти… будь обережним, — тихо кинула я його мовою.

Не встиг він відповісти, як його рука взяла мою і магія рвучко закрутила простір. Секунда спалаху — і Скай переніс нас до закритих високих дверей зали, після чого миттєво зник, залишивши мене саму.

Я глибоко вдихнула. Потрібно було вирівняти дихання. Перш ніж вартові торкнулися важких ручок, усередині мене раптом хитнулася лихоманка хвилювання. 

Чорт, опануй себе, Аделі! Ти стояла під дулом пістолета й оком не здригнула, а тут якісь зманіжені аристократки!

Двері з рипом розпахнулися, і я зробила крок уперед.

Перше, що впало в очі — м'яке магічне світло, яке згустками ширяло в повітрі. А потім я застигла: біля стелі й по кутах плавали металеві сфери з кришталевими лінзами. Щось дуже схоже на камери.

«Чорт, — пронеслося в моїй голові. — Це що, трансляція? Цей бісів король навіть не попередив!»

Я випростала спину й намагалася виглядати настільки впевнено, наскільки це взагалі можливо для жінки в бальній сукні, яка все своє життя воліла носити шкіряні штани та ніж за халявою.

— Леді Аделі Падлл! — урочисто рознеслася луна залою. — Донька шляхтича з військових земель Азурета!

Я ледь не засміялася вголос. Я була на сто відсотків упевнена, що Скай спеціально підібрав для моєї легенди прізвище, яке рифмується з «падло».

Очима я миттєво знайшла групу з шістьох кандидаток. Вони купкувалися біля вишуканого столика з напоями. Ефектна брюнетка Сілея повільно цідила кришталевий келих, але роздивитися решту я просто не встигла.

До мене відразу підскочив ведучий — високий, чепурний молодик у розшитому камзолі, з небезпечно хитрими, розпитувальними очима та фальшивою усмішкою.

— Леді Аделі! — вигукнув він, підставляючи до мого обличчя магічний кристал-мікрофон. — Сміливий крок для доньки військового. Кажуть, ваш батько залишив по собі лише борги та сувору дисципліну. Чого саме ви навчилися в його тіні?

Це було провокативне запитання, розраховане на те, щоб я збентежилася. Я зробила довгу, трагічну паузу, опустивши вії — ніби згадувала тужливе минуле, хоча насправді гарячково добирала потрібні слова його мовою.

— Усе, що я вмію... — мовила я тихо, підвівши на нього твердий погляд. — Я навчилася в батька.

І це була щира правда. Тільки навчилася я не в вигаданого шляхтича, а в справжнього генерала.