4

Ось уже биту годину Солус безглуздо витріщався в стелю. Саме так здавалося застиглим біля його ліжка лікарям, магам і ясновидцям.

Лікарі й маги відверто дивувалися, не розуміючи, як так сталося, що сила несподівано покинула тіло їхнього повелителя. Розірвані м’язи і зв’язки ноги їм вдалося з’єднати. Але гарантувати, що повелитель не залишиться кульгавим, вони не могли. Ось у страху й застигли на місці, чекаючи, коли ж Солус Вір зволить встати на ноги.

Ясновидці змогли побачити справжню причину того, що сталося, але озвучувати вголос своє бачення не збиралися. Споконвіку вони змагалися і навіть ворогували з магами, а з лікарями і поготів. Тому давати їм підказку не збиралися. Тим паче, що навряд чи повелитель віддячить їм, якщо вони вголос озвучать, що той втратив свою силу через наречену, яка втекла від нього.

Самі по собі рани й каліцтва не були рідкістю в їхньому світі. Перш, ніж здобути свого дракона, чоловік мав знайти його і приборкати, прив’язати до себе. А це справа дуже непроста, і навіть кривава. Багато чоловіків у їхньому світі так і не змогли впоратися із цим завданням, багато хто, навіть, і не намагався, володіючи слабкими духом і магічною силою. Ну, не всім же бути воїнами. Хтось повинен і поля обробляти, і будинки будувати.

Сила, що вирує у венах, зазвичай, виліковує своїх володарів. Що більш магічно обдарованіша людина, то швидше це відбувається. А що буде зі здоров’ям повелителя, якщо сила до нього не повернеться, можна тільки здогадуватися. Ось саме тому ясновидці мовчали, чекаючи, коли ж залишаться з повелителем наодинці.

За дверима почулися стрімкі кроки. Лікарі та маги зітхнули з полегшенням. Кожна хвилина зловісного мовчання змушувала їх тремтіти й обмирати від страху. Почувши, що вони зробили все, що могли, повелитель надовго замовк.

Ясновидці теж пожвавилися. Допомога й підтримка молодшого брата повелителя їм зараз не зашкодить.

Перед самими дверима кроки вщухли, а наступної секунди до покоїв увійшов молодий чоловік.

Мітус Вір був дуже схожий на свого старшого брата. Такий самий високий, міцний, трохи сухорлявий. Таке ж довге, зібране на потилиці у хвіст чорне волосся. Різьблені, зараз стиснуті у вузьку смужку губи й ніс із горбинкою. Широкі брови крилами-стрілами зметнулися над очима, густо опушеними чорними віями. Ось тільки якщо в Солуса очі були чорними, як вугілля, то в Мітуса вони були такого неймовірно світлого блакитного кольору, що іноді навіть здавалися прозорими.

Кивнувши застиглим в очікуванні лікарям, магам, ясновидцям, він підійшов до ліжка брата й різким рухом відкинув у бік темний полог зі щільного оксамиту.

— Пішли геть, — рявкнув він, радше відчувши, ніж побачивши, що ясновидці все ще залишалися в покоях. І тільки коли за ними тихо зачинилися двері, тривога на його обличчі змінила холодну незворушність.

— Солусе, брате, що сталося? — він схилився над старшим братом так низько, що зміг вловити його дихання. — Це Домітори? Це їхні підступи?

Погляд Солуса здригнувся. Як було б зручно звалити провину на колишніх ворогів. Але вони з братом завжди були дуже близькими. І кому, як не йому, він міг довірити свою таємницю.

— Вони більше нам не вороги, Мітус.

— З яких це пір? — обурився молодшенький. До нього вже дійшли чутки, що повелитель брав участь у битві біля Чар-озера. І там не обійшлося без Креззо й Найвена Доміторів. — Хто ж вони? Невже, друзі?

Губи молодого воїна презирливо скривилися. А тривога в очах спалахнула ще сильніше. Чи не постраждали й мізки його брата?

— Сядь, Мітус, — повелитель із глухим стогоном посунувся, даючи братові можливість сісти на край його ліжка, — хочу тобі дещо розповісти.

— Зроби, братику, послугу, — фиркнув Мітус, зітхнувши з полегшенням. Голос у старшого брата був абсолютно звичайним, а це вселяло надію.

— Хочу поговорити з тобою про Доміторів. Про Найвена, Креззо та їхню арію Суомі,- Солус замовк, чи то обмірковуючи наступні слова, чи то збираючись із силами.

Мітус чекав, уважно стежачи за обличчям свого брата. Щось із ним коїлося… І навіть не в тому річ, що того терзав біль. Просто він був більш відсторонений, навіть, надзвичайно збентежений. А від того, що старший брат намагався приховати цей свій душевний стан, Мітус ще більше насторожувався.

— Учора, таємно від усіх, Домітори пройшли обряд з’єднання зі своєю арією.

— Таємно? Тоді звідки ти про це знаєш?

— Здається, їхня жінка була не дуже цьому рада, — у голосі Солуса відчувалася іронія, — і попросила про допомогу мого дракона.

— Яким це чином? — здивувався Мітус. — Що спільного у твого дракона й дівчини, що звалилася з небес?

— Я не знаю, — відповів Солус, але швидко виправився, — Я обов’язково з’ясую це, але тільки пізніше. Зараз не про це мова. Дізнавшись про цю змову мого Тантума з дівчиськом Доміторів, я вирішив скористатися нагодою і трохи… зіпсувати їм нерви і шкуру. Але прилетівши до Чар-озера, побачив щось незвичайне. Обряд було розпочато. Найвен і Креззо вже передали свою силу дівчині. Й ось цим скористався ДЕХТО. Я не знаю, хто цей ДЕХТО, — передбачив запитання брата Солус, — Він напав на них у той момент, коли вони позбулися своєї магії.

— І чому ж арія не повернула нареченим їхню силу? — Мітус мимоволі подумав про дивний збіг обставин — Солус так само, як і Домітори, залишився позбавленим магії. І так само, як і вони, зазнав нападу і просто дивом врятувався.

— Вона ж з іншого світу. Ти ж знаєш це. І просто не знала звичаїв, їй ніхто не сказав, як саме цю силу повернути. І взагалі, що її потрібно повернути. А братів Доміторів, як ти розумієш, відволікли нападники. Так от саме в цей момент і з’явився я. Бачив би ти їхні обличчя, — на блідих від болю губах зав’язалася задоволена усмішка, — вони думали, що я скористаюся їхньою слабкістю і нападу на них.

— І ти напав?

— Ні, звісно. Навпаки, я допоміг їм. Я і мій дракон. Ти зрозумів, Мітус? Я врятував їх і їхню наречену від неминучої загибелі. І тепер вони наші боржники. Тож із багатовіковою ворожнечею покінчено. Це про Доміторів…