10. Вона

Наступні 2 дні, як я вже знала, субота й неділя, пройшли чудово. Ніхто до мене не приходив, ніхто не роздивлявся, це мене звісно дивувало, але я раділа, поки ще могла. Юсуф був до мене такий ніжний та уважний: вислуховував, втішав, підбадьорював. А ще він вирішив організувати нам романтичну вечерю з вином, свічками, фруктами. Не знаю як з моїх, а з його вуст це звучало просто мега класно. 

Хоча все було аж надто солодко, жодного поганого моменту, прям як у мильних операх про любов, ну не буває так у житті. Та хіба ж на це звертатимеш увагу, коли життя почало налагоджуватись? До речі, в моєму гардеробі з'явилися нові речі, правда ніяких тобі джинсів і футболок, лиш сукні та білизна, але вони були просто чарівні. А, звісно ще були й туфлі, але незручні на височенній шпильці. Аж дуже великого різноманіття не було, але зате не моє порване плаття. Всі речі мені приносила Кара, жінка середніх років. Її зовнішність не була особливою: трішки повнувата, але загалом акуратна, темне волосся, завжди зібране в гульку і дуже добре обличчя. Вона ж приносила мені і їжу, але що за гидотою мене годували. Фу! Так що можна сказати, що я сіла на низькокалорійну дієту, щоправда не зі своєї ініціативи. Я от навіть Юсуфу про все розповіла, і він пообіцяв щось придумати.

                                                                              ***

Сьогодні якийсь дивний день, з кімнати мене не випускають, покоївка (так я охрестила Кару) сказала, що має прийти клієнт. Взагалі вона небагатослівна жінка. Скільки не розпитувала я її про особняк, господаря та взагалі всіх, не змогла вивідати взагалі нічого, жодної крихти інформації. 
До полудня я нудьгувала і уявляла майбутню зустріч. Хто прийде і чого захоче від мене? Хоча я знала, що відбуватиметься, але вперто ігнорувала таку невтішну відповідь.

Ну не можу я з ким попало, тим більше в мене ніби і почуття якісь вже є до Юсуфа. Чому ніби? Не знаю, просто серце не на місці, а інтуїції я звикла довіряти. Тому й про своє бажання утекти йому ще не розказувала, не впевнена я поки що в ньому на всі сто відсотків.

Аж ось до мене завітав чоловік, той самий незнайомець, якого бачила ще декілька днів тому.

Дивний він якийсь, зайшов, дивиться на мене, схиливши голову, немов оцінює. А в мене від цього погляду аж мурашки по тілу, вірите? Хотілось забитися в куточок і там і сидіти. Якщо чесно я його трохи боялась, але ж не могла я взяти і показати це, тож сіла рівно, впевнено подивилась йому в очі, з усіх сил показуючи свою гордість і незалежність, а в думках одне: "Ну піди ти звідси, будь ласка."

Нарешті він заговорив:
-Мене звати Емір,- не ідеальна російська, але найкраща з усіх, хто зі мною говорив.
Пауза. Тільки дивилась ворожо на нього.
-Ти маєш сказати мені своє ім'я, - чомусь засміявся чоловік. Я що, така смішна?
-Аня, - відповіла насуплено.
-Я просто хочу поговорити і не заподію тобі нічого злого. Не бійся мене, - та що він про себе думає?
-Я і не боюсь, - швидко випалила я. Ну може й боюсь, але не признаюсь в цьому точно.
-Про що ти.. ви хотіли поговорити? - я зам'ялась, гадаючи як правильно звертатися до чоловіка.
-Можна на "ти", - зрозумів мою невпевненість Емір.
-Звідки ти?
-З України, - нехотя відповідала я. Я що на дурепу схожа, поговорити він хоче, аякже, і так зрозуміло для чого сюди всі приходять, тож йому вірити не варто взагалі. Хоч від чоловіка не віяло агресією чи злобою, та обережність ніколи не завадить. Але ні, краще вже розмовляти, доки нічого більшого не захотів.
-Скільки тобі років? - ну не подобається мені як він на мене дивитися. Як ніби от-от дірку поглядом просверлить.
-21, а тобі? - не цікаво мені було анікрихти, але не хочу я про себе багато розказувати зовсім незнайомій людині.
-Вчишся ще? - проігнорував він моє запитання, та ще й зробив це якось так невимушено, ніби й не питала я взагалі нічого, аж сама сумніватися почала.
-А яка вже різниця? - розвела я руками, показуючи на кімнату.
Тим часом погляд чоловіка упав на тацю з їжею, яку принесла мені Кара.

-Чому ти нічого не їси?
Я з відразою подивилася на тарілку, хоч і була нереально голодна, але ось це їсти не могла. І взагалі, жодна нормальна людина до такого навіть не торкнеться. Але ж не буду я жалітись про це своєму потенційному ворогу.

- Просто не встигла, - якомога переконливіше заявила я.
Він хотів мене запитати ще щось, але раптом нас перервав дзвінок мобільного. Я його не чула вже цілу вічність, а без телефона як не крути було дуже невесело.
-Ало, так? Ні, я не можу приїхати, - говорив він звісно не українською.
-Терміново? Розривають контракт? Добре, зараз буду, чекайте, - він виглядав роздратованим і сердитим, напевно якісь невідкладні справи.
-Я прийду завтра в цей же час, - сказав мені на прощання. Краще б не приходив, менше буде клопоту.

Наступного ранку мені принесли круасани з кавою. Яка ж я була рада. Юсуф таки дотримався своєї обіцянки. Я прям сяяла від радості. Він такий турботливий, як я могла в ньому сумніватись?
Захотілось уже, в цей момент побігти до нього, подякувати, обійняти.
Звісно ходити тут багато не дозволялось, але я знала де його знайти, за один поворот від моєї кімнати. Швиденько побігла, щоб знайти Юсуфа, але за дверима почула два голоса. Може краще зачекати, доки другий піде, щоб не створювати неприємностей ні собі, ні Юсуфу. Мимоволі прислухалась. Говорили турецькою, та ще й на дурні теми, про рахунок чемпіонату з футболу якоїсь місцевої команди. Але раптом мій слух зачепила цікава:
-Що в тебе з цією брюнеточкою? Не раджу заводити серйозні стосунки, сам розумієш. 
-Серйозні? Ти напевно жартуєш? Усе по старій схемі: вечеря, ніч і до побачення. Вона всього лиш на один раз, ну максимум на декілька ночей.
Щооо? Оце я вдало зайшла. Подякувала за круасани.
-Так, ну мені вже пора.
Я хотіла піти геть, але не встигла. Юсуф уже вийшов за двері і помітив мене.
-Що ти тут робиш? - здивовано запитав він.
От я йому зараз відповім. А хоча ні, не відповім. Говорили ж вони турецькою, ще цьому покидьку свій секрет видам. Ага, буде тобі вечеря, розігнався.
-Сказати, що сьогодні не зможу прийти, - постаралася щиро посміхнутися.
-А, ну то може завтра? - і вистачило ж наглості, ну все, тримайся.
-Ні, також не можу, і взагалі мені здається, що ми не пара.
- Все ж було добре? В чому справа? - а, так ти бідненький не знаєш, ще й лице таке невинне зробив.
-Я просто тебе використовувала, хотілось прогулятися, інакше мене б не пустили, - знизала плечима. -Що ти таке верзеш? - він виглядав аж надто ошелешеним