8. Вона

Ми зайшли у велику кімнату. Вона навіть більше була схожа на зал. Повсюди було багато пуфиків, та найбільше мене здивувала кількість дівчат. Скільки їх тут, 10? Та й що взагалі вони усі тут роблять?

Напевно Оля помітила мою збентеженість і швиденько пояснила:

-Ми  інколи збираємось тут з дівчатами. Не весь же час сидіти по кімнатах. От вирішили й тебе запросити, може розказати щось, бо ти якась вже надто залякана.

-Як ви... сюди.. всі? - Я справді була збентежена

-Ну, скажем так, інколи нас пускають сюди, та й що ми зробимо, втечемо звідси, куди? На вході безліч охорони, - включилась в розмову руденька дівчина з ластовинням, -До речі, я Віка.

-Дуже приємно, Аня. А, ви часом не знаєте, де саме ми знаходимось?

-В Індії, - знизала плечима висока блондинка.

-Де?- здивовано перепитала я.

-Я якось чула щось про Анталію від одного з клієнтів, це ж в Індії, так?

-Емм, майже, це в Туреччині, - правду кажучи, я видихнула з полегшенням. Дівчата, звісно, не дуже тямлять в географії, але зате мої здогадки правильні.

-Ви тут уже довго? - не найважливіше питання, але якось розмову підтримати треба.

-Приблизно півроку,- озвалася блондинка.

-Я уже більше двох, - відповіла Оля. З її розповіді я дізналась, що з усіх дівчат вона пробула тут чи не найбільше.

-І що, ніхто з вас не пробував утекти?

-А які у нас шанси? -відповіла запитанням на запитання Віка, - Будинок чудово охороняється, а якщо би навіть вийшло, в місті Рашид достатньо впливовий, щоб подбати про те, що нас більше ніхто ніколи не побачить. Таке вже було з декількома дівчатами.

-А якби й пощастило якось зникнути, то куди ми підемо? У нас ні документів, ні грошей, ми просто не виживемо.

-Тобто ніхто з вас навіть не пробував? - обурилась я.

-І тобі не радимо. Одна вже була така, Марина звали, до речі, в тій же кімнаті жила, що й ти. Все план утечі вигадувала.

-Щось вийшо? - все ж я невиправна оптимістка.

Дівчата лише мовчки похитали головами.

-Її більше немає з нами, але.. - Віка вагалася. - Ходять чутки, що вона вже і план склала, і  украла у хазяїна щось, що могло їй дуже допомогти і заховала десь, от тільки скористатися не встигла. А він за це її й убив, Але в кімнаті так нічого і не знайшли.

-Нащо ти мелеш усілякі дурниці? - розгнівалась Оля. -Не було такого, а ви собі щось понавигадували й тішитесь.

-Було не було, але просто так ніхто говорити не буде. - знизала плечима кароока шатенка Юля.

Не хотілось нікого засмучувати й ні з ким сваритись, тож я вирішила промовчати. Хоча моє ставлення до таких байок дуже скептичне. Розказують їх лише для того, щоб собі самому довести, що є якийсь вихід із становища, навіть якщо він існує на рівні чуток і слухів. Тож нічого корисного мені не розказали. 

-А це всі, хто є в особняку? Якось вас не дуже багато,- постало цілком логічне запитання.

-Ні, є ще дівчата, але лише декілька, вони зараз трохи зайняті, сама розумієш.

-Ага, так що взагалі ніхто звідси не вибирався?- знову взялась я за своє.

-Раніше деяких дівчат взагалі викупляли, бували і такі хепі-енди, коли чоловіки закохувалися в цих дівчат і забирали з собою. Але потім майже всі ці дівчата почали заявляти в поліцію, тож такого більше не дозволяє Рашид. Його ледь не заарештували, жаль, що зміг викарабкатися, - з сумом промовила Віка. - Декілька моїх подруг таким чином вибралися звідси.

-Він просто мерзотник, думаю, його давно вже треба було вбити за усі його дії. - Видно було, що я ляпнула зайве. Деякі дівчата подивилися на мене з острахом.

-Не раджу тобі таке говорити, ще хтось почує,- першою оговталась Оля. - Ти краще не переч йому, ціліша будеш, а до своїх улюблениць він і ставиться краще, тож тобі навпаки варто спробувати звабити його, а не злити, може й пощастить.

Я? Та нізащо. Але вдруге вирішила промовчати, хтозна, може деякі дівчата ще розкажуть мої слова кому не треба, щоб себе якось вигородити. Та й чи взагалі можна тут комусь аж так сильно довіряти? Треба тримати язик аза зубами і думати, що їм говорити, а що не варто.

Я вирішила перевести тему, і потім ми з дівчатами вже говорили про все на світі, починаючи з манікюру і закінчуючи сьогоднішньою погодою.  Одна дівчина, здається, також Аня, вміла робити чудові зачіски й заплела мені дуже гарну косу. Я певно з півгодини не відходила від дзеркала, милуючись нею.

Були і іноземки, дівчинка з Росії та декілька англомовних. Правда, я так і не встигла спитати, звідки конкретно вони родом. Але акцент в них був французький, чи може мені лише так здалося. Я справді змогла відволіктись, повеселитись і подуркувати з дівчатами, тож день був навіть вдалим.

-Все дівчата,давайте розходитись, ми й так уже засиділися, - почала розганяти нас Оля. Напевно, вона була тут за старшу.

-Добре, коли вирішите ще так зібратися, покличте мене теж,- я усміхнулася.

-Не знаю, коли це буде, але добре, до зустрічі, - Оля з Вікою обійняли мене, і вийшли з залу, я поспішила за ними.

Але вже біля кімнати зі мною зненацька сталася іще одна подія.