7. Вона

Знову чуються кроки, здається йдуть до мене. Ну зараз я все вискажу і тому пихатому власнику, і всім, кого він там приводить. Хай но тільки прийдуть, таке тут влаштую. 

Відчиняються зі скрипом двері, й заходять двоє чоловіків. 

-Підійди, вже, - гаркає на мене Рашид. Куди й поділась уся моя сміливість. Я слухняно, як мавпочка в цирку оберталася в різні боки й робила все, що наказував мені цей страшний чоловік. Чекайте, я ж хотіла щось сказати? Та де там, після нещодавніх розбірок із власником, навіть пискнути не змогла. Одна справа придумувати, як будеш прямо йому в обличчя викрикувати всі ті речі, які думаєш про нього, відчайдушно тікати, використовуючи прийоми з бойовиків. А зовсім інша - стояти перед людиною, яка ще недавно ледь не вбила. Синці досі нагадували про себе неприємним ниттям, а я розуміла, що цей чоловік не обмежиться такою мірою, якщо я виявлю хоч трохи непослуху. Страшно казати, та що там, навіть думати про таке, але мені здається, що він і вбити може, якщо перейти межу і надто сильно його розлютити.

Напевно, не варто говорити, що ні в той раз ні в декілька наступних навідувань різних людей, я не змогла вдіяти нічого загрозливішого, ніж зло зиркати на кожного, навіть пари з вуст не випускала. Соромно? Так. Але життя дорожче. 

Загалом я вже звикла до постійних відвідувачів. Не скажу, щоб мені подобалось бути тваринкою на виставці, але я все ж мала хоч маленький козир у рукаві. По-перше, я здогадувалась, в якій країні перебуваю. Звідки? Чоловіки перемовлялися своєю рідною мовою: зручно та й я не почую нічого зайвого. Зі мною ж вони говорили на ломаній російсько-українській мові і я сумирно відповідала також українською. Та ніхто й не здогадувався, що я достатньо добре розумію, ба, навіть можу поговорити турецькою. Звісно, без практики я не дуже добре спілкувалась, але хоча б знала, про що говорять при мені. В такі моменти я була особливо вдячна мамі, яка настояла на вивченні цієї мови, навіть репетиторов наймала. А все тому, що якісь її друзі переїхали в Турцію і дуже добре там влаштувалися,а мама марила і нашим переїздом в цю країну. Мрія з часом забулася, але 3 роки з репетитором так просто не з пам'яті не стерлися. Хоча в якомусь сенсі мамине бажання таки здійснилося, але, на жаль, не в мою сторону. 

Не знаю наскільки мені допоможе моя навичка, але хоча б ілюзорної впевненості в собі й примарної надії порятунку вона додавала. 

Чоловіки знову почали перемовлятися між собою. Один із них був незадоволений, не підхожу бачте я йому. Зріст не такий, фігура не подобається. Та як він взагалі сміє. Моє обурення сягнуло так високо, що я ледь не визвірилась на цього нахабу, але вчасно зупинилась, згадавши, що не варто відкривати завчасно свій маленький секрет. Та й чого це я, мені ж краще, що йому не подобаюсь, але настрій все одно зіпсувався. 

Так проходили всі мої дні, навіть нудно ставало. Але четвертий день виявився доволі незвичним. Як завжди вони прийшли в мою кімнату, як завжди мене окликнув цей огидний чолов'яга, як завжди я обернулась до відвідувача. Високий брюнет з карими очима дивився на мене. А цей навіть дуже гарний, але погляд занадто нахабний. Напевно, таких як я вважає просто непотребом, іграшкою на один раз. 

Враз в його погляді щось змінилося, папка, яку до того тримав у руках, вислизнула з його рук, а папери  з неї розлетілися. Рашид вмить почав сверлити мене поглядом, натякаючи, щоб я їх негайно позбирала. Ну, ні! Хоч маленький бунт, але влаштую. Я одразу обернулася на незнайомця і почала дивитися лише в його очі, немов і не помічаю більше нічого: ні натяків власника, ні його злих поглядів. Нарешті чоловік оговтався, пробурмотів щось, швидко все позбирав і швиденько пішов кудись, та ще й мене назвав якось дивно "Лана" чи щось таке. Ім'я якесь напевно. Чи може це він мене обізвав на якомусь діалекті і це значить щось на кшталт "повії"? От зараза. 

***

Нарешті пішли. не подобються мені такі візити. Та виявляється пригода була неостанньою на сьогоднішній день. Раптом за дверима пролунав голос дівчини, що про щось сперечалися з якимось хлопцем. Хоча звідки тут посторонні? Невже я почала сходити з розуму? Прислухалась в надії почути хоч шматочок розмови:

-Ну чого тобі вартує, ну будь ласочка, куди вона втече від такого сильного та мужнього чоловіка, як ти?- така чиста українська? Дивно, але я рада, що навіть у цій жахливій споруді я зможу знайти людину з рідної країни, як ніби сюди перенесли  ще одну частинку мене й мого попереднього життя.

-Ну... добре вже, йди, але ненадовго, - здається відверті лестощі таки подіяли.

Тут прочинилися двері і до мене зазирнула красива дівчина. 

-Привіт, ти новенька? 

-Новенька? - то це так називається.. 

-Емм, напевно. 

-Ходи зі мною, - впевнено покликала та. 

-Навіщо? - я насторожилась, невже таки отримаю на горіхи за оту папку? 

-Боїшся? Не варто, ми всі свої. 

-Свої? Хто "ми"? 

-Кажу ж ходімо, побачиш. 

-Але ж Рашид тут, він не зрадіє цьому. 

-Правду кажучи, він рідко тут з'являється і з півгодини тому поїхав геть. 

-Але як тебе пропустили? 

-Трохи позагравала з охоронцем, - знизала плечима та, - так що, йдеш? 

Було трохи не по собі, та й по правді страшнувато, але витерпіти в одній кімнаті стільки часу вже не могла, та й що мені тепер втрачати. 

-Так, іду, але якщо обіцяєш все мені пояснити, - попередила я.

-Добре, добре, - засміялась та, - що знаю, розкажу. Ходімо, в нас не так багато часу. 

-Як тебе хоч звати?

-Оля.

Дівчина схопила мене за руку й потягла за собою. Ну що ж, нехай. Що буде, те буде. А дізнатися хоч трохи про це місце чи принаймні свої здогадки підтвердити не завадить. Хтозна що ще цікавого мені розкажуть?