5.Він

Емір йшов давно знайомим, знаним ідеально, шляхом. Він направлявся в місцевий заклад, про який знали далеко не всі, і який був вельми специфічним. Лише в вузьких колах було відомо, що величезний особняк майже на окраїні міста, трохи відрізняється від звичайного житлового будинку. Ну, як трохи? По суті, це був дуже елітний будинок розпусти, де можна будь-яку дівчину "забронювати" на тиждень чи, в деяких випадках, місяць. Чоловік часто навідувався до цього закладу, та всі його пасії надто швидко йому надоїдали. Максимум тиждень він проводив з черговою іграшкою, після чого шукав іншу. 

Хазяїн цього закладу був його хорошим знайомим, якому він колись давно допоміг зам'яти одну справу з підробкою документів.

Саме від нього Емір дізнався, що нещодавно привезли декілька нових дівчат, здається чотирьох, тож вирішив навідатися до старого друга. 

Хоч його рідко можна було там застати, та Еміра і так знали всі слуги і охоронці, тож проблем ніколи не виникало.

***

Емір саме проходив повз ворота, які відкривали йому чудовий вид на сад, що тягнувся обабіч всієї доріжки аж до самого входу, коли побачив крокуючого навпроти чоловіка. 

-Давно  тебе тут не бачив, - здивувався, підійшовши ближче і зрозумівши, хто стояв перед ним. - Здається, ти нечасто навідуєшся сюди власною персоною. 

-З'явилися невідкладні справи, та й новеньких привезли, сам знаєш, треба було з кожною поговорити і дати їм зрозуміти, хто вони тепер і чого варті. - усміхнувся Рашид. - Ми можемо пройти до мого кабінету і поговорити. 

-Так, ходімо. 

Коли заплутаний лабіринт коридорів був нарешті позаду,перед чоловіками нарешті відчинилися дубові двері кабінету. Тут пахло якимись східними травами, задурманюючи голову. Ні, йому безперечно не подобався цей запах. Хоч Туреччина і була його Батьківщиною, тут він виріс, та й поки що не збирався переїжджати, та все ж західні країни подобалися йому набагато більше. Він усього декілька разів був у Франції і один раз в Британії, але в глибині душі знав,що народитися мав саме там, в прохолодному кліматі чи може навіть біля гір, але точно не серед цієї спеки.

Сьогодні особливо спекотний день, і що найжахливіше, нестерпно душно. Час одразу стає тягучо довгим та лінивим, а люди відчувають себе просто купкою в'ялих мух. Такий стан чоловікові вельми надокучав, хоч він давно звик до нього.

-Сідай, - перервав його роздуми Рашид, всідаючись у крісло за столом і киваючи на протилежне. -Може віскі?

-Не цього разу,- похитав Емір головою.- Маю ще одну зустріч через декілька годин тож треба мати свіжі думки. Давай просто воду з лимоном і льодом.

-Як знаєш, - кивнув головою чоловік і прикрикнув на дівчину, що стояла у кутку,- ти все чула, і поквапся!

Дівча швидко й перелякано заметушилося, виконуючи наказ осподаря, а Емір ще раз здивовано відмітив наскільки добре вимуштровані всі в цьому особняку. Нарешті блондинка повернулася до них і поставила на таці напої. А вона доволі непогана, ангельське личко з пухлими губками та й фігурка зовсім нічогенька. В цьому домі навіть прості служниці мають ідеальну зовнішність, а що вже говорити про дівчат-ескортниць. Є лиш одна проблема:всі вони надто покірні й залякані. Надто.

-Насправді я дуже радий, що зустрів тебе сьогодні. Мені потрібна твоя допомога.

-Так, я слухаю, - зацікавився чоловік.

-Я вже казав, що нам привезли нову партію дівчат і нам потрібно легально зареєструвати їх, байдуже під якими іменами, щоб копи знову не почали вишукувати щось. Якщо є документи - нема проблем. Ось тому я й хотів, щоб ти мені допоміг, адже якось ти уже провертав схожу схему.

-Я не знаю, Рашид, - задумався Емір.

-А я в боргу не залишусь, ти зможеш за рахунок закладу вибрати будь-яку з наших дівчат на тиждень. 

-Ну що ж, домовилися. Приємно мати з тобою справу, - усміхнувся той і потиснув руку. - Через два дні я передам тобі всі документи, тож можеш не хвилюватися про закон.

Так швидко погодився Емір з декількох причин. По-перше, справа дійсно була дріб'язковою. По-друге, не хотілося через це руйнувати хороші стосунки з одним із найвпливовіших чоловіків нашого міста. Ну і по-третє, ціни в цьому елітному закладі "кусалися". Хоч, по правді кажучи, дівчата вартували своїх грошей, та все ж зекономити достатньо велику суму за маленьку послугу не зашкодить.

-Ми можемо зараз навідатися до них?

-Я бачу ти часу не втрачаєш, - хмикнув співрозмовник, - ну що ж, ходімо.

***

Перед ним стояла чергова дівчина. Чудове лице й точена талія, просто ідеал краси. Та все ж у ній чогось не вистачало.... Очі. Вони сповнені лиш апатії та відстороненості. Напевно багатьом було достатньо цього з лихвою, та тільки не йому. Еміру цього  замало. Він волав відчути будь-яку емоцію, зловити бодай маленьку іскорку в цих очах, все одно, злості чи радості, та тільки не байдужості. 

Саме її він бачив на протязі місяців в очах кохання всього його життя - Лани. Після того, як їх єдиний син помер, вона поступово, день за днем, все марніла і марніла,  перетворюючись на ходячу примару.  Його кохана дівчинка згасала, перетворюючи полум'я, що несамовито бушувало в її душі, на жалюгідну жменьку чорного попелу. Безсилля. Нестерпно було бачити це й водночас усвідомлювати, що він нічого не міг зробити, просто спостерігав за кінцем. Так, спочатку він старався витягти її з тієї пропасті відчаю, ні на крок від неї не відходив, навіть на роботу. Та врешті туди навідуватись усе ж довелось. Одного разу Емір, прийшовши додому, застав Лану непритомною, а поряд розсипані по підлозі пігулки. Лікарі нічим не змогли зарадити. Не встигли. 

Він винуватив себе у цьому. Мозок підказував, що він не винен, вона зробила б це все одно. Та серце вперто кричало, що якби він не пішов на роботу, якби залишився з нею в той злополучний день, нічого б не сталось. Так, він не міг себе пробачити і певно вже ніколи не пробачить.

З того часу минуло 3 роки, йому вже стукнуло 30, та на серйозні стосунки так і не наважився. Просто не зміг. Його вистачало лиш на декілька побачень у ліжку, та й, правду кажучи, такий спосіб життя його цілком задовольняв.