1. Вона

-В сенсі "ми розстаємось"? -мене немов вдарили по голові чимось важким, а вся картинка світу, нашого з ним світу, розсипалась, як хатинка із кральних карт. До мозку поступово починав доходити зміст нестерпних слів, та серце відчайдушно відмовлялося їх сприймати. 

- Це якийсь жарт? 

-Ні, Аня, це не жарт. - Андрій сказав це настільки спокійним тоном, що мені стало страшно. Його очі, в яких я ще недавно бачила увесь всесвіт, вперше за весь проведений разом час виражали лише холод і нестерпну байдужість. 

-Ми ж разом два роки. Я щось не так зробила, може є якісь проблеми? Ти тільки скажи, ми можемо все обговорити разом і.... - заторохтіла я в якісь незрозумілій, відайдушній надії. 

-Ні, причина в іншому, досить уже цієї теми, мені набридло! - грубо перебив мене хлопець. Та разом з тим він трохи запереживав і мені в голову несподівано прийшла дивна думка. 

-Хто вона? 

-Яка вона? Ти взагалі про кого? - здивований погляд був надто награним. Е ні, дорогенький, як би ти не старався, але брехати так і не навчився. 

-Хто ця коза через яку ти мене кидаєш, хто вона, скажи мені, ти мусиш мені розповісти! 

-Добре, добре, це Катя. - не витримавши такого натиску, здався хлопець.

-Яка Катя? - думки стали настільки в'язкими й повільними,що я майже нічого не розуміла.

-Ну Катя,ти її добре знаєш і гарно з нею спілкуєшся.

Стоп,та ні, не може бути. напевно в голові все перемішалося. Чи все ж спитати? Ні, це нісенітниця, вона би не змогла так вчинити. Чи змогла б?

-Що? Моя найкраща подруга? Ти брешеш, брешеш, цього не може бути! - ледь не впадаючи в істерику заговорила я. Це було вже друге потрясіння за день. Та що там за день - за 15 хвилин, проведених у цьому злополучному кафе. 

-Це правда, - промовчавши хвилину все-таки підтвердив мій, чи ні, вже не мій суджений. 

-Але чому, чому? В нас же все було так добре, навіщо ти йдеш до неї? Кохав два роки, а розлюбив за декілька днів? 

-Ти не розумієш. 

-Що? Що я не розумію? - шалені, майже примарні думки проносилися як у круговерті: "В нього якісь проблеми? Може його заставили? Не хоче втягувати мене в якісь свої негаразди? " 

-Ми все зможемо вирішити разом. 

-Немає більше ніяких "ми". Катя... Катя... - він все ніяк не наважувався.

-Що Катя? Що? - наполягала я.

-Вона...вона..

-Ну?!

-Вона вагітна. -врешті з полегшенням вимовив хлопець. Важко ж тобі далось це вимовити, а знав би ти, наскільки важко було мені почути таке.

І втретє за всю нашу коротку зустріч мій світ перевернувся. Як вони могли так зі мною вчинити? Крутили за моєю спиною, і хто? Мій хлопець та найкраща подруга? Перед ким я так завинила і чому все це трапляється саме зі мною? Сльози застрягали в горлі болючим клубком емоцій, розриваючи мене зсередини. Та я з усіх сил старался не дати їм вирватися назовні та не опуститися остаточно в його і, насамперед, своїх очах. 

-Скільки часу ви вже разом? 

-Півтора місяці. 

Виходить весь це час ти обіймав і цілував мене, а зустрічався з нею? Ти зізнавався мені в коханні, після чого пірнав в її ліжко? Ти будував у планах наше спільне майбутнє, твердо знаючи, що я вже в минулому? Господи, як ти міг, це було настільки низьким вчинком, що в душі поселилася нестерпна огида. До нього. До Каті. До всього світу. 

-А раніше чому не сказав? 

-Якось моменту потрібного знайти не міг. -Трохи винувато знизав плечима. 

Те, що наша з ним дата, два роки разом, була не більше, ніж вдалою нагодою, мене не просто обурило. Цілий ураган емоцій пронісся всередині, залишаючи після себе гіркий присмак страждання і солоний - сліз.

-Звісно, більш вдалого моменту, як річниця, і бути не могло. А може просто духу не вистачало? - Все ж мене вистачило на ще одну уїдливу шпильку в його сторону. 

І на диво я влучила прямо в серце. Андрій мінявся на лиці так швидко, що всі емоції годі було й розібрати. Спочатку промайнуло сум'яття, потім сором, за ним знову розгублення, але все це поглинула злість - невимовна, що в його карих очах поблискувала моторошним червоним вогнем. Чи це просто світло від лампи так відбивається? В будь-якому випадку мені навіть стало страшно на декілька довгих, занадто довгих секунд. 

-Все це вже не має ніякого значення. - Холодно відрізав, врешті опанувавши себе. 

-То ти мене кидаєш? - Новина остаточно засіла у свідомості, і я, хоч і повільно, та все ж почала з нею миритися. 

-Сприймай це як хочеш. Я тебе кидаю чи ми розходимось - так чи інакше, між нами все закінчено. 

Андрій встав із-за столу, витяг гроші з гаманця, поклав їх у рахунок, розвернувся і пішов, навіть не обернувшись в мою сторону. Треба було першій встати і піти. Треба було кинути ці гроші йому в лице. Треба було показати, що мені абсолютно все одно на нього і його хвойд. Треба було...

Але я й далі самотньо сиділа за столиком, а по щоці повільно стікала сльоза...