Дива – справа випадковостей

Юлія в обідню перерву вирішила з'їздити в магазин подивитися, що можна придбати дочці на день народження. Яна хотіла і ролики, і ляльку, і велику коробку пазлів, і ще багато чого. А можливо, вона побачить щось цікавіше? Тому варто було навідатися в найбільший ТРЦ. І тепер вона безнадійно застрягла в довжелезної «тягнучці». Стоп! Можна ж об'їхати по дворах! «Повільно, але впевнено» автівка Юлії оминала дитячі майданчики, сміттєві баки та клумби, місцевих мешканців та їх улюбленців. Он ще один, із собакою гуляє. Вона придивилася краще. Ой ні, не гуляє. Жінка побачила як він тягне пса за мотузку на шиї. Тварина хрипіла, впиралася і тоді чолов'яга бив її палицею. Юля вистрибнула з машини.
- Що ви робите! Хіба можна так? Відпустить негайно! Я зараз поліцію викличу!
- А ну, звали звідси, курво,- дихнув хмільним перегаром чоловік і тицьнув дрючком в бік жінки, - бо й ти отримаєш!
Від собаки також йшов незвичайний запах. «Бензин!»- зрозуміла Юля. У дворі ані души.  І поки вона гарячково намагалася придумати як врятувати тварину, чоловік знов потягнув пса в бік сміттєвих контейнерів. Він дістав цигарку й почав шукати по кишенях сірники. «Та він спалить її живцем!» - жахнулася жінка. Рішення прийшло швидко. Юлія сіла за кермо. Автівка мала лише штовхнути мучителя, щоб той випустив зашморг з рук і пес втік. Собака дійсно швидко дременув. А от чоловік залишився лежати. Кінець мотузки вислизнув з-під тіла людини, вужиком розмазуючи калюжу, що швидко натекла з потилиці непритомного.

«Не може бути, що свідків немає. Там багатоповерхівки навколо. Хоч щось мали бачити», - думала Марина. Треба вранці туди з'їздити поки Яна в школі. 
Спочатку пошуки нічого не дали. Але вона не здавалася. І вже на другий день зірки зійшлися. До Марини підійшов хлопчик, на вигляд - років десяті.
- Це ви шукаєте, хто бачив наїзд?
- Так, ти знаєш когось? Кажуть, що свідків немає.
- Не зовсім так, свідок є. Тільки дітей ніхто не питав.
Хлопець розповів, як бабуся відправила його по ліки для сестри. А сестричка чекала й дивилася у вікно. Вона бачила, як жінка в синій куртці «стрибнула» за кермо, як впав чоловік та як тікав собака з розбитою мордою і мотузкою на шиї.
- Можна поговорити з твоїми батьками?
- В мене їх немає, ми з бабусею живемо.
- Вибач, дуже шкода. А з бабусею можна зустрітися? 
- Напевно, так.
- Як її звуть? Ой, я - Марина. А ти?
- Я Андрій, а бабуся – Ганна Миколаївна. Тільки вона зараз в лікарні у Ніни, моїй сестричці. Приїде лише ввечері.
- А що з нею? - з щирим співчуттям поцікавилася Марина.
- В неї хворе серце, а після побаченого вона дуже розхвилювалася і стався напад, - Зітхнув хлопчик.
- Зрозуміло, дуже шкода. Але мені треба поговорити з вашою бабусею. Перекажи їй, будь ласка, що я зайду до вас, добре? Яка в вас адреса?

Ганна Миколаївна опікувалася онуками після загибелі батьків-військових в АТО. І зараз її понад усе турбував стан Ніни, яка з дитинства мала ваду серця. Однак уважно вислухала гостю і погодилася завітати до поліції. 

Правозахисник Юлії був дещо здивований перебігом подій. Занадто це нагадувало якийсь голлівудський сюжет: живодер, неординарний вчинок водійки, хвора дівчинка-сирота у свідках. Як наче хтось не дуже вдало підтасував обставини. Проте жінка не виглядала неадекватною чи дивною. Лише втомленою. Не схоже що вона чимось підкупила Ніну або її бабцю. Перед засіданням треба було ще раз ретельно обміркувати захист. З сигаретою йому думалось краще й адвокат вийшов на перекур. «Хоча б якусь зачіпку», - подумав він, шукаючи поглядом куди викинути недопалок. З урни стирчала кимось викинута газета, наче навмисно тицяючи в очі перехожим статтю. «От точно Голлівуд», - похитав головою чоловік й швидко знайшов в інтернеті електронний примірник публікації.

На суді потерпілий все заперечував й вимагав чимале грошове відшкодування від «скаженої водійки». Побитий пес? Не було ніякої собаки, жінка її придумала для відмазки. Запальничка? А закурити хотів! Хіба не можна? Навколо дійсно було багато відбитків лап. Проте поряд сміттєві баки, то ж не дивно, що вони там є. Й не тільки собачі, а ще й котячі й навіть пташині.

Але адвокат Юлії додав до справи свідчення Ніни та одну цікаву статтю міської газети. Волонтери одного з місцевих притулків для тварин були обурені жорстоким ставленням до «братів менших». Як приклад був наведений випадок, коли до закладу принесли виснаженого пса із занадто туго затягнутій на шиї мотузкою. Вочевидь, розповідала стаття, собака втік від живодера, тому що голова тварини була змащена горючою речовиною. Також автор публікації був впевнений, що засохла кров на другому кінці мотузки належить нелюду, який катував бідолашну істоту.

Юрист був впевнений, що це надто неймовірно для простого співпадіння, і що порівняння зразка крові потерпілого зі знайденим на знарядді катування тварини багато що пояснить.

“До того ж в нашій країні законодавство передбачає покарання за знущання з тварин”- додав адвокат й наполягав на проведення експертизи.

- Тобі не здається, що забагато збігів в цієї історії?

- Ні, все цілком імовірно.

- Тобто ти тут зовсім ні до чого?

- Кожна людина завжди має вибір як повестися в певній ситуації. То так, вони самі. Ну, хіба що трішечки підправлено.

- Але це не є обв'язок пологового!

- Дива мають хоч іноді траплятися. Інакше в них перестануть вірити. То чому не зараз?

- Ти дивний. Неможна так ризикувати задля однієї «блискітки». Ми маємо діяти за призначенням, інакше все піде шкереберть.

- Життя іноді набагато дивніше. А щасливі сонечка, вони таки… теплі! Раджу і тобі спробувати.