Життя непередбачуване

На цьому історія впертої блискітки мала б закінчитися, адже «йти з вечірки треба вчасно». Проте життя таке дивовижне, що годі й гадати про можливий розвиток подій. 
Юля і Марина потоваришували. Яна із задоволенням ходила в гості до пані садівниці, а та отримувала величезне задоволення від спілкування з дівчинкою. Домашні смаколики, найсмачніші полуниці та запашні вишні з маленького саду, квіти, лінива товста біла кішка, цікаві розповіді, багато книжок – все це огортало наче сімейним затишком й вабило зануритися в гостинність Марини знов і знов. Юлії було ніяково зайвий раз турбувати господиню цього привітного місця. Проте дівчинка тягнулася до «пані садівниці» наче до рідної. І хоча в мами Яни більше не було потреби в нічних чергуваннях, ходити в гості одна до одної вони не припинили. А в перший клас дівчинка йшла з казково пишним, величезним букетом з найкращих квітів Марини. І з двома дорослими супутницями.

Вчитися було не так весело, як вона вважала. Попри те, що читати та рахувати Януся вміла, шкільні заняття іноді тягнулися нескінченно. В такі дні вона мріяла про те, як на вихідних піде з мамою до пані Марини. І взагалі, скоро Янин день народження. Дівчинка була впевнена – на неї чекає щось таке.. таке.. ну дуже класне! Вона замріялася і не почула, як вчителька щось спитала за темою уроку. Ну ось, маєш. Це вже не вперше. Молода дівчина, «вчорашня» студентка розповідала їм щось про навколишнє середовище. А от що?
Оцінок першачкам ще не ставили. Проте розмова з мамою була неминуча. Покаранням може бути невідвідування Марини. Тому дівчинка дуже зраділа, що забирати її після школи прийшла саме вона. Але щось було не так.
- Сонечко, тобі доведеться трохи пожити в мене,- чомусь зовсім нерадісно проказала жінка.
- Що сталося, де мама? - Янусі дуже не подобалася і бентежила така зміна настрою завжди усміхненої жінки.
- З нею все добре. Радше все інше я тобі дома розповім, - забрала шкільний наплічник дівчинки Марина, - Одягайся, на вулиці вітер і слизько.
Весь шлях до дому вони мовчали. Точніше, Яна намагалася питати супутницю, але відповіддю були мовчазні погляди. Нічого незрозуміло!
Поки дісталися додому, обидві дуже змерзли. Тому Марина загорнула гостю в теплий плед і заходилася готувати чай. Кішка звично вмостила пухнасту дупку на колінах дівчинки та заспокійливо замуркотіла. Запашний чай та ванільне печиво трохи зняли напругу. 
Яна боялася почати розмову і почути щось жахливе. А Марина мовчала, збираючи думки до купи. Нарешті вона рішилась.
- Сонечко, з мамою дійсно все добре. Але вона.. Мама в поліції. Вона збила людину, потерпілий в лікарні. Мама подзвонила мені й попросила наглянути за тобою. Ще казала якусь маячню про собаку. Хіба у вас є пес?
Дівчинка намагалася виглядати спокійною, лише зрадницьки тремтіли губи та підступні солоні струмочки побігли по щічках. 
- Ні, собаки немає. А мама хороша, чому так вийшло? Її відпустять додому?
- Ми зробимо все, щоб так і сталося, моя люба. Сьогодні я поїду в поліцію й спробую все вияснити. Ти зможеш побути сама?
Яна сумно кивнула.

В поліції Марину зустріли доволі привітно.
- Це дуже дивний випадок - сказав інспектор, - водійка стверджує, що здійснила наїзд навмисно, адже її змусили обставини. Проте чоловік, якого вона збила, внаслідок зіткнення послизнувся і впав дуже невдало: головою на кам'янець. До речі, вона сама викликала швидку і поліцію. Свідків немає. То її слово проти слова потерпілого.
- А що за загадкові обставини? Я можу з нею поговорити?