Марина

Сльози давно закінчилися. Марина лежала знесилена, з гірким присмаком зруйнованої надії. Вкотре. Першого разу вона до нестями раділа двом смужечкам на тесті. І хоча вона не збиралася нікому розповідати про свій стан, сяючі очі приховати не змогла. Довгоочікуване перше УЗД розірвало душу навпіл. Марина ще чіплялася «за соломинку», навіть записалася до відомого лікаря. Але в середині себе вона вже знала: більше не вагітна. 
Другий раз вона поводилася із собою як з коштовною крихкою статуеткою. Це також не допомогло. І хоча жінка втишала себе, що це на краще (дитина мала народитися з трисомією), страх і відчай ще довго гризли зсередини. Наступними були двійнята. Вона навіть бачила їх уві сні: усміхнені хлопчик і дівчинка уходили від неї по заквітчаній доріжці. Рожева вода ранкового душу краще за сонник пояснила значення сну. 
І знов те саме. Тепер дівчинка, якій Марина навіть встигла придумати ім'я. Ще позавчора вона була на УЗД, вперше слухала її сердечко, і була готова цілувати ту тремтячу цяточку на моніторі. А вдома подумки домальовувала собі великий живіт. Все марно. Навіть на облік встати не встигла.
«Ви з чоловіком абсолютно здорові, це прикрий збіг» - казали лікарі та розповідали про подружжя, які аж з  ..-ной спроби стали батьками. Напевно, на думку фахівців, таки історії повинні були підбадьорити, дати надію, проте для Марини це мало зворотний ефект. «У вас ще будуть діти» - зі співчуттям повторювала санітарка, яка витирала підлогу в палаті. Марині хотілося кинути в неї чимось важким, закричати, тицьнути її носом в паспорт, же невблаганні дописи констатували 40+ років. От тільки сил на це не залишилося, і керуюча швабрами продовжувала «втішати», зачіпаючи свіжу душевну рану.
І от тепер, вдома, вона порожнім поглядом втупилася в стелю, в'яло перебираючи невеселі думки. До лікарів йти більше не хотілося. Їй вже радили ЕКЗ, й вони з чоловіком випробували свій шанс. Проте повторювати спроби було фінансово неможливо. Що робити далі? Нічого, порожнеча. Злість, безпорадність, нестерпний жаль до себе. Вона старанно уникала вагітних і матусь з немовлятами, бо однією маленькою частинкою душі щиро ненавиділа їх втомлені, але щасливі обличчя. А другою, набагато більшою частиною, боялася несвідомо образити або наврочити.
Залишалося чекати на диво. Проте Марина чудово розуміла, що воно трапляється з мікроскопічною ймовірністю. І вже точно в неї немає нічого особливого, щоб виграти в цю лотерею.