Одного разу в місті

Коли матір втрачає дитину, її біль і горе зрозуміло кожному. Проте, якщо мова йде про ненароджене маля, навіть родина не завжди усвідомлює відчай жінки через невідбуте материнство. На жаль, не кожній дається щастя мати дітей. Але, коли надія не втрачена, а справою переймаються небайдужі сторонні сили у вигляді пологового янгола – дива трапляються. Рідні душі знаходять одна одну, іноді зовсім незрозумілими шляхами, через неможливий збіг подій. В це важко повірити, але життя часом буває дивовижніше за казку. А ще воно – непереможне.

Був звичайний весняний день. Сонце старанно гріло, пташки шаленіли від тепла і власного співу, дерева намагалися якомога швидше обгорнутися ніжною зеленню. Все раділо весні. Лише біля цієї будівлі наче припиняли діяти закони природи. Чутлива людина могла з легкістю вловити еманації суму, розпачі, пекучого відчуття відібраного щастя. Й це аж ніяк не гармоніювало з позитивним персиковим кольором стін та блідо-бузковим – жалюзі.

- Чого ти скиглиш?! Це лише декілька клітин, а не дитина! Схаменися й поїхали додому.

Сувора літня пані із тонкими губами «плювала» жорсткими словами в потилицю молодший, трохи схожий на неї жіночки. Вона не бачила маленьке світлячко, яке марно намагалося зазирнути матусі в очі, бо та міцно затулила обличчя долонями.

- Чому вона не відчуває мене? - запитала іскорка теплу прозору хмаринку, яка плавно погойдувалася в лікарняному коридорі.

- Не може, отой похмурий серпанок не дозволяє - відповіла хмаринка і прийняла яскраву краплинку у свої обійми.

- А що воно таке? - знов запитало світлячко, яке не полишало спроб доторкнутися до мами й в котрий раз вкололося крижаною голкою сірого туману.

- Це сум, зневіра і втрата надії - тихенько прошепотів пологовий янгол, якого маленька блискітка бачила у подобі легкої привітної хмарки.

Іскорка подивилася навколо. Курява важких думок і відчаю хилила голови жінок, які хотіли, але з різних причин не стали матусями.

- Вони повернуться?

- Деякі – так.

- А моя мама?

- Вибач, я ще не знаю.

- Я їй наснюся! Скажу, що хочу бути з нею. Так буває?

- Звісно, і доволі часто. Але тільки якщо мама не припинить бажати дитину. Це головне правило. Навіть попри невдалі наступні спроби неможна втрачати надію.

Світлячко із жалем дивилося на жінку з такими рідними очима, яка неслухняними руками тримала лікарняну картку з отруйним висновком «викидень». Врешті решт мама важко зітхнула й вийшла в хол, а потім на вулицю.

- Вона пішла, що тепер робити? - збентежено заметушилося світлячко.

- О, не так швидко, маленьке. Пройде деякий час до того, як мама наважиться знов тебе покликати, - відповів янгол, - а поки що зачекаємо на інших малят.

Й тільки тепер блискітка помітила, що до хмаринки продовжують підлітати іскорки.

Так вийшло, що сьогодні в цьому сумному відділенні чергував пологовий янгол. Це було неймовірно важко для його світлої сутності. Звісно, значно краще дарувати поцілунок життя новонародженим. Хоча і там іноді доводилося зустрічати самотні цяточки життя. Проте це були поодинокі випадки, а от сюди удача заглядала дуже неохоче.

- Ну ось, здається всі, - невесело посміхнувся янгол й огорнув маленькі світлячкі м'яким безчассям.