ГЛАВА 37

Майкл.

Сьогодні вмовив брата посидіти зі мною в барі. Закидатися самому наодинці зі своїми думками вже настогидло.

— Мене вже починає нудити від твого пісного виразу на обличчі. - роздратовано кидаю Данієлю. 

— Не бачу приводу для радощів! - знову цей понурий тон, наче кінець світу настане вже завтра.

— А він є! - показую бармену знак, щоб той долив ще. Підіймаю свій келих і спонукаю брата до дзеркальних дій. - Наш недотатусь змінив заповіт і бінго, все рухоме і нерухоме майно…

— Це коли ще буде! 

Отже ж мені, понуре лайно…

Нащо так песимістично? Відхід у інший світ завжди можна прискорити, якщо вже на те пішло! 

— Уявляю “сестриччин” вираз на обличчі! Під перші акорди її улюбленої пісні…

— Та ти вже дістав з тим "Бумбоксом"! 

— Заради такого видовища можна п'ять хвилин і потерпіти! - вигукую збуджено.

Насправді заради лише цього є сенс жити. Щоб поглянути, як всі її титанічні зусилля по порятунку компанії зводяться нанівець зі зміною влади! А їй доведеться випрошувати кожну гривню! 

Бувай-бувай, любий дім! Полю, ти ніхто і звуть тебе ніяк! Вали у свій Лондон! 

— Привіт, хлопчики! Скучили за мною? - поряд моститься Діана. Куди ж без неї.

— Угу! - бурмоче Данієль.

— Що святкуєте?

— Нашу майбутню перемогу! - відповідаю.

— А чи не зарано! - ой, ще одна знайшлася.

— Не псуй настрій! Поглянь! - показую фото заповіту на своєму телефоні.

— Ухти ж! - плескає в долоні! - Хочу нормальну посаду, відділ кадрів  став  мені якось затісним. 

— Як і твій одяг! Спробуй менше жерти! - глузую і отримую по загривку. - Що там? Які новини? Вдалося “звабити” Клемкова?

— Не дуже! 

— І чому я не здивований! Він швидше на бабу Свєту прибиральницю нашого офісу поведеться, ніж на тебе!

— Чуєш ти! - гримає розгнівано, ловлю у повітрі її руку, доки вона ще не встигла вліпити мені ляпаса. 

— В мене майже вийшло! - додає вона.

— Що саме? Посидіти з ним за одним столиком? Та ти вилетіла звідти як куля, я навіть фото не встиг зробити! 

— Теж мені папараці! - фиркає Діана.

— Ну як не є! А між тим за фото для статті з Клемковим та Полькою отримав непоганий гонорар! Перша сторінка! Шкандаль! Феєрично! Маман в екстазі!

— Гонорар який одразу спустив на випивку! - огризнулась вона. 

— Дитячий садок! - вигукує Данієль. - Вгамуйтеся вже нарешті!

— Та ми насправді любимо один-одного! - обіймаю Діану за плечі.

— Заміж ще мене поклич! - закочує очі під лоба. - Просто Клемков досить розбірливий чоловік і не кидається на все, що хоч якось рухається і має пульс. От і зі мною не поспішав…

— А ще, продуманий та прагматичний, раз підбиває клинці до Ліни! - видав брат.

— Ще скажи, що сам на коліна падав від великого кохання! - не витримую я. 

— Яйця як? У шкарпетки не стекли? - цідить Діана.

— Хочеш перевірити? - зловтішаюся. 

— Пф! Я бережу себе для майбутнього чоловіка!

— Пха! - давлюся випивкою,, відчуваю, як її боса ніжка під столом підіймається все вище й вище...

Почула б твоя мати, як ти спілкуєшся, дівчино! По голівці б не погладила! Тебе б чекала довга мораль на тему: “Ти ж леді”. А ще… Мене  і за кілометр не підпустили б до тебе! Знала б вона, чого я тебе ще навчив… М-м. У твого майбутнього чоловіка  точно волосся стало б дибки!

Данієль.

З кожною новою порцією віскі відчуваю огиду до себе, яка наростає, доходячи до космічних масштабів. 

Хто я? Які мої прагнення? Чого я досягнув? 

Чи я  дістався дна, від якого вже час відштовхнутися?

Заплутався! 

Загубився!

А зараз, наче із сірником у зубах, сиджу прикутий до діжки переповненої порохом. Невірний крок! Бах! А вірних кроків не залишилося. Вірний крок був один. Тоді, шість років тому! Та я злякався! Піддався на вмовляння! Повірив матері! І втратив свій шанс.

Десь глибоко в серці розумію Майкла, чому той ненавидить Ліну. Вона занадто сильно відрізняється від нас! В її серці немає мороку. Є світло! Є щирість! Є сила і мужність! Яких нам завжди так бракувало! 

Я справжній син своєї матері! Як не намагався втекти від неї, її руки-сітки, завжди чіплялися за мене й тягнули за собою. 

Я міг обрати інший шлях, мати інше життя, але темний матеріальний бік  цього всесвіту повільно переповнює мої судини, святкуючи справжню перемогу!