ГЛАВА 31

Поліна.

Продовження подій які відбуваються в клубі.

Удвох із Данієлем вийшли з гучного приміщення клубу й опинилися в такому собі передпокої. Тут все ще було досить людно та гамірно. Хтось виходив сюди щоб поговорити по стільниковому телефону, хтось крокував далі до виходу, щоб запалити цигарку… Данієль потягнув мене далі по довгому коридору де в напівтемряві вже нікого не було. 

Молодий чоловік одразу почав діяти, впевнено скорочуючи відстань між нами. 

— Данієле! Зупинись! - виставила руки перед собою та мої слова на нього не подіяли і вже за мить я опинилася притиснута до стіни. - Здається, ти витягнув мене сюди, щоб поговорити!

Він доторкнувся подушечками пальців до моєї щоки, але цим вирішив не обмежуватися. Пройшовся по моєму волоссю і ось вже його гаряча долоня опинилася на моїй потилиці. Спочатку його пальці рухались повільно по моїй шиї, наче робив це щоб я заспокоїлася, розслабилася, відволіклася. Знову рука опиняється на голові. Пальці швидко стискають моє волосся, збираючи його докупи й тягне  вниз, змушуючи мене підкоритися й поглянути йому в очі.

— Не треба! - шепочу.

Мені не подобається, відчуваю себе скуто та дискомфортно. Наче змушує мене до контакту і це лише початок. Далі його рухи прогнозовано стають адекватнішими. Та все одно, достатньо настирливими та відвертими.

— А з ним ти була люб’язнішою! - відповідає мені нахиляючись все ближче до моїх губ, обдаючи перегаром. Його вилиці напружуються, дивиться на мене з докором.

Але я не збираюся виправдовуватися перед цим чоловіком. По суті,  він мені ніхто. До чого зараз ці претензії та ревнощі? Я щось обіцяла? Я стала ЙОГО після першого поцілунку? 

— Ти перебрав, Данієлю! Відпусти! Ми поговоримо з тобою іншого разу! 

— Іншого разу! - щось мені підказує, що мої слова на нього діють наче червона ганчірка перед мордою бика.

Знову стискає моє волосся. Зводить брови на переніссі.

— Мені боляче! - роздратовано наголошую.

— І мені боляче від того, що знаю, що ти за моєю спиною розважаєшся з моїм ворогом!

— Досить, Данієлю! Що ти знаєш про біль? А ти в цьому клубі з ким? Якщо вже дійшло до претензій! І не треба вдавати, ніби нічого не знав! Твій брат з Діаною цькували мене відтоді, як вперше перетнули поріг моєї домівки.

— Це інше! - сухо відповідає, а мене це чіпляє ще більше.

— Інше? - вибухнула я. - Звичайно!

— Інколи бездіяльність гірше за знущання! - продовжила я.

— Це все лишилося у минулому. Майкл мій брат! Як я можу з ним не спілкуватися? - змінив інтонацію на приязнішу. 

Наче перемкнуло його знову. Ось переді мною все той Данієль, яким так захоплювалася раніше, тепер вже здається, що у минулому житті… 

Але ілюзія його “ідеальності” більше не працює. Червоне, запашне, пружне яблуко спокуси - такий жаданий об'єкт дівочого захоплення і зітхань, виявилося геть зіпсованим та сточеним черв’яками. 

Коли він зрозумів, що моє ставлення зовсім не відповідає його бажанням, його рухи знову стають настирливішими. Обіймає мою голову долонями, міцно тримаючи її, щоб я не відвернулася й починає цілувати. А я крім огиди нічого не відчуваю. 

Це щось на кшталт “заволодіти будь-якою ціною”. Байдуже хочу я цього чи ні. Залишити “відбитки” на моєму тілі, щоб потім використати цей момент близькості, як розмінну монету у будь-якій ситуації, яка складеться не на його користь. 

Щосили вивертаюся та намагаюся вирватися з його міцних обіймів. Не відпускає. Навпаки, наче в ньому прокидається якийсь азарт. Підкорити здобич будь-якою ціною. 

Ну добре! По доброму не розуміє, нехай потім не ображається.

Щосили б’ю підбором черевика по його нозі. А коли нервовий імпульс доходить до його мозку і він послаблює хватку, заціджую коліном самі розумієте по чому. 

Свого часу піддалася на вмовляння тітки й пройшла курси самооборони для жінок! Не очікував, що я можу за себе постояти?

Данієль починає хрипіти, сповзає, чіпляється за низ моєї сукні й нарешті падає на коліна. 

— Що ти зробила йому, навіжена! - верещить Діана, вони удвох із Майклом швидко наближуються до нас.

Добре, що Лівія теж пішла за ними і так само хутко рухається в в тому ж напрямку.

Щойно мої родичі спробували схопити мене, як Лів почала щосили горланити, привертаючи увагу охоронців. І не дарма, бо зовсім скоро на її крики прибігли працівники клубу. 

Тим часом Майкл вже підняв Данієля з підлоги. 

— Збулася дівоча мрія? Щоб ми всі опинилися перед тобою на колінах? - прошипіла мені Діана. - Не дочекаєшся!

— Не з твоїм щастям! - викрикнула по бойовому налаштована Лів.

Наше спілкування стільки років не пройшло для неї дарма, тільки й того що інколи прикидається, що нічого не розуміє українською, але виключно коли їй це вигідно! 

Нарешті нас розчепили і навіть вдалося закінчити вечір не у відділку, бо Лівія знову ввімкнула свою чарівність перед охоронцями клубу.

— Давай трішки пройдемося! - прошу подружку.

Знаходжуся на межі. Чому все так відбувається? Я не іграшка, щоб до чогось мене змушувати! Просто так брати і маніпулювати моїми почуттями. Використовувати у своїх інтересах, як і кому заманеться! 

На душі так гірко і гидко одночасно. Хочеться позбутися від сьогоднішніх споминів.