ГЛАВА 27

Поліна.

Довгоочікуваний вечір п'ятниці. Саме сьогодні має прилетіти літак з любою подружкою Лівією. От я і втекла з роботи трішки раніше, щоб зустріти її в аеропорту Борисполя. 

Зручно вмостилася на задньому сидінні таксі й заплющила очі.

Ну що? Погрався крокодиле Гено? 

Кінчиком язика пройшлася по губах! А цілується він нівроку, якщо вже бути відвертою. Може й не варто порівнювати, але Данієль у цьому  суттєво програє. Коли цілуєшся з чоловіком в тебе або зносить дах, або ні. 

Поцілунок - щось інтимне! Як танок вогню на губах: обпікає, заводить, змушує тремтіти й запалює жагу та бажання.

Все! Досить мріяти про чоловіка, який навряд чи колись стане моїм. Принаймні на  сьогодні думок про нього досить. Цього вечора сконцентруюся краще на зустрічі з найкращою подругою, яку вже, здається, не бачила цілу прірву часу, насправді не так вже й давно, але яка різниця!

Літак прилетів за розкладом і я нарешті обійняла Лів.

— Як же я рада тебе бачити! - вигукнули майже одночасно й розсміялися. 

Лівія платинова білявка з виразними рисами обличчя: великими очима, красивими трішки пухкими губками, рівним невеличким носиком. 

— Я така голодна, здається зараз би цілого ведмедя з'їла! - поскаржилася Лів. 

— Якщо хочеш, можу приготувати щось смачненьке. - відповіла їй коли вдвох сіли в таксі.

— Готувати! Це так нудно!  - вигукнула Лів. - Давай відвеземо до тебе речі, а самі десь повечеряємо. Взагалі ідеально було б в якомусь класному та великому торгівельному центрі. Хочу придбати декілька речей з українським колоритом…

— А переліт? Хіба ти не втомилася? - поцікавилася у подружки.

— Пф. Навпаки! Я сповнена сил! - поглянула на себе в люстерко, яке дістала з сумочки.

— Як скажете, пані! Сьогодні і тільки для Вас я гід по Київським торгівельним центрам! 

Насправді поняття не маю який з них краще, бо ще в жодному не була. А за шість років самі розумієте багато чого змінилося. Та й не можу сказати, що в свої шістнадцять часто десь бувала. От по крамницях зі своєю зайвою вагою точно не ходила!

— Ти стала якоюсь іншою! - подружка підозріло примружила очі.

— Що ти маєш на увазі? - закліпала оченятами я.

— Не знаю! - Лів замислилася. - Очі! От вони, напевно, блищать якось по-особливому. Наче… Наче ти закохана!

— Що-о? - обурилася я. 

— Розповідай! А інакше не відчеплюся! - наполягає вона.

От настирлива.

— В тебе з'явився чоловік? А ти подружко, часу дарма не витрачала! - посміхнулася Лівія.

— Не перебільшуй, добре! Чоловіка немає, є два ем… - я замислилася, як влучно обізвати Данієля і крокодила Гену.

— Залицяльника? - сплеснула в долоні Лів.

— Щось типу того! - врешті-решт погодилася я. 

— Мм-м, то ще цікавіше! Хочу знати про обох!

— Всьому свій час! 

— Ох! От жаднюга! То ти хочеш, щоб мене не лише відчуття голоду мучило, а  й допитливість розірвала в друзки?

— Ти витримаєш до вечері! Впевнена! - відрізала я, хоч Лівія й зайорзала невдоволено на сидінні автівки.

Якщо чесно, ще треба скласти слова докупи, щоб в першу чергу я сама зрозуміла, хто ці двоє для мене! Хоча, відповідь вже знаю! Посміхаюся сама до себе й, відвертаюся до вікна.  

Ми витратили трішки часу щоб відвезти в моє орендоване помешкання валізу Лівії, а потім щоб дістатися до торговельного центру, який би задовольнив наші потреби. 

— Нарешті! - подружка поклала до рота чергову порцію морського салату. - Думала ця мить не настане ніколи. -  блаженно заплющила очі.

Я лише посміхнулася, спостерігаючи як вправно вона “знищує” чергову порцію салату, який ми замовили в ресторані торгівельного центру. 

— То тепер, нарешті, ти мені розповіси, що там в тебе змінилося в особистому житті за цей час? 

— Та якось не дуже є про що розповідати! - підперла кулаком щоку, апетит так і не з'явився.

— А з того, що ти вважаєш “не дуже”?

— Данієль робить спроби підбити клинці! - відповідаю.

— Данієль… Почекай, чи це не твій зведений брат по якому ти так шаленіла в підлітковому віці? - пригадала вона.

— Він, власною персоною! 

— Нічого собі! - здивовано вигукує. - То між Вами вже щось було? 

— Далі поцілунків слава Богу, справа не зайшла! 

— Дивна реакція. - Лівія навіть жувати перестала. - А як же ж закоханість?

— Не впевнена, що від неї бодай хоч щось залишилося! 

— Ти ще більше мороку наводиш! Тепер я взагалі нічого не розумію. То може є ще хтось по кому ти вже по-справжньому зітхаєш? - здогадалася вона.

Я таємниче посміхнулася. Насправді просто не можу втриматися. 

— М-м. Отже все ж таки є ще хтось? І хто він?

— Мій найзапекліший конкурент, який намагається розорити компанію батька! 

— Пф! А ти, дівчино, легких шляхів для того, щоб приємно провести час не шукаєш! - вона відкинулася на спинку крісла. - Чи то вільних чоловіків у батьковому офісі не знайшлося? Або він настільки харизматичний!

— Наче я сама знаю, як це сталося! - знизала плечима. 

— А з ним? Зайшло далі поцілунків? 

— Ні! - розсміялася я.

— Та ти знущаєшся? Любонько! Якби знала, що життя в Києві таке сумне, залишилась би вдома! - вибухнула Лівія й насупилася. - Хоч магазини гарні тут є?

— Є! - поспішила запевнити подружку.