ГЛАВА 21

Данієль.

Злість до Геннадія Клемкова знову спалахнула з новою силою. 

Він більше ніж просто конкурент. між нами вже давно ворожнеча. І жоден з нас не вважає за потрібне шукати компромісу, жоден не хоче поступитися. 

Більш того, він сам увесь час загострює ситуацію. Чому я так кажу? Ну хоча б тому, що він винайняв приміщення для свого головного офісу саме в тій будівлі, що й ми. На тому ж поверсі, лише у іншій частині будинку. 

І тепер я змушений бачити його самовдоволене обличчя набагато частіше ніж раніше, ніж можу витримати, щоб градус мого терпіння не піднімався до відмітки “максимум”.

Ще й Ліна  стала об'єктом цього протистояння. Вона не лише красуня з відмінним тілом, поласувати яким так кортить, і думаю, що у Клемкова теж вже починається слиновиділення при погляді на цю крихітку. Раз не погидував навіть озвучити, наодинці, таку брудну пропозицію! 

А ще… Приємний бонус! Вона спадкоємиця всього. Думаю, що Сергій Іванович налаштований серйозно й нам з Майклом мало що перепаде від його статків. Та в принципі, чи треба було сподіватися? Нерідні діти не можуть повністю замінити рідну кров, якими б не були стосунки. А якщо враховувати частоту конфліктів останнім часом між матір’ю і вітчимом, то відповідь взагалі очевидна.

Я припущу, що зараз більшість з Вас схильні думати, що Ліна цікавить мене лише як засіб досягнення бажаного. Якщо чесно я й сам вже не знаю достеменно чи так це, чи вже ні. Адже ревнощі не відчувають до жінки, яка байдужа. Чи не так? 

Моє бажання не зводиться до “заволодіти нею”, а щось схоже на спробу “вберегти”. Від помилки насамперед. Принаймні зараз! Адже кому як не мені відомо, яким насправді може бути Клемков. Безжальність - ось справжнє його обличчя. А я ще дихаю лише тому, що йому приносить насолоду спостерігати,  як мої зусилля зводяться нанівець, як мої намагання випливти з цього всього, стають схожими на конвульсивні рухи потопельника. 

Зараз, підібгавши хвоста, повернувся в свій кабінет. Витріщаюся на цифри в паперах, а думки всі про неї. Хто б міг подумати, що колись таке станеться?

Поліна.

Після спроби перезавантаження нервової системи на даху будинка, повернулася до виконання своїх безпосередніх службових обов'язків. 

Голова йде обертом від всієї інформації, але я впораюся! В мене немає іншого вибору.

В двері тихенько постукали.

— Заходьте! Відчинено!

Через мить в мій кабінет увійшла молода жінка років тридцяти й, почала переминатися з ноги на ногу.

— Щось сталося? - не витримала й поцікавилася я. Занадто мало часу, щоб чекати коли вона сама насмілиться почати розмову.

— Так! - кивнула жінка, здається її звуть Оленою. - Чи можна мені сьогодні трішки раніше піти з роботи. Син захворів…

— Звичайно! Лікуйте свого малюка! - ствердно кивнула й, переключилася знову на папери. 

Навіть не помітила коли вона вийшла з кабінету.

Розклала віялом особові картки всіх працівників й, відкинулася на спинку офісного крісла.

Хто ж працює на користь конкурента?

Майкл - його персона №1 у моєму списку претендентів на “злив інформації”, але якось занадто очевидно. Просто. Та й він не настільки “відбитий”, щоб так сильно ризикувати. Зазвичай, такою людиною може виявитися нічим не примітна “сіра миша”! 

Задзвенів стільниковий телефон.

О, чудово! Може навіть інформація, яку я зараз отримаю, додасть ясності й підкине відповіді хоч на деякі мої питання.

— Алло! - прийняла виклик.

— Пані Поліно! - почувся голос мого власного “засланого шпигуна” у город “супротивника”. 

— Так, слухаю! 

— Щойно пані Діана зустрілася з Геннадієм Клемковим, це…

— Я знаю хто такий цей крокодил Гена!

Та що ж таке, що й години не минуло без нього? Отже -  №2 моя люба двоюрідна сестричка Діанка. Не гребує родичка ділитися? Чи може перебравши всіх дівчат своєї фірми, відповідного віку, велелюбний Клемков  перебрався і на мій персонал? 

А він часу дарма не втрачає!