ГЛАВА 7

Поліна.

Щойно вечірня трапеза закінчилася непоміченою вислизнула з будинку в садок. Принаймні я так думала, що щезла тихцем. А вже за мить помітила Софію яка тихо крокувала слідом за мною. 

— Можна сісти біля тебе? - запитала дівчина й показала рукою на лавку, яка розташована під розлогим деревом, де я щойно вмостилася.

— Звичайно! - збентежено вимовила й втягнула голову в плечі. - А тебе не будуть шукати? 

Не те щоб я одразу хотіла позбутися її товариства, швидше просто побоювалася що ось-ось з’явиться решта сімейства. Софія сподобалася мені. Перша людина за останній час, знайомство з якою не викликало негативних емоцій. 

— Напевно будуть! - вона знизала плечима й задумливо поглянула на небо.

— Скільки тобі років, Полю? П’ятнадцять? Шістнадцять? 

— Шістнадцять! - відповіла їй.

— Знаєш, в твоєму віці в мене були схожі проблеми. - вона сумно зітхнула. - Про це мало хто знає, особливо Данієль. 

— То може й мені не слід довіряти твою таємницю. - я почала озиратися на всі боки, пригадавши той випадок коли про секрет Данієля швидко дізналася Клара. - Ти мене зовсім не знаєш.

— А як жити без довіри людям? - щиро посміхнулася Соня. - Думаю, що дівчинка яка взяла провину на себе, щоб виправдати небайдужу їй людину апріорі не може бути поганою чи лихою. 

— Як ти дізналася? - я здивовано заморгала.

— Це було зовсім не складно! Дивно тільки чому цього не помітив твій батько! 

— Не помітив чи не захотів помітити! - опустила очі й почала розглядати кінчики своїх кросівок.

— Ти хороша! - вона поклала свою теплу долоню на мою руку. - Я це відчуваю.

— На жаль не всі такої думки! 

— Головне ти сама не втрачай віру в себе! - Софія інтуїтивно повернула голову у бік де з-за рогу щойно визирнув Данієль.

— Дякую! - прошепотіла наостанок.

— За що? - здивувалася вона.

— За теплі слова підтримки.

Так шкода, що не встигла попередити її щоб вона була обережною з Кларою та Майклом, бо ця парочка не вирізняється правдивістю чи щирістю. 

Не втрачати віру. Гарно звучить! А от крокувати життям упевненою ходою, розправивши плечі, лишаючи усіх недоброзичливців далеко позаду - зовсім непросто. Красива теорія, добрі слова та побажання, от би ще знати омріяну формулу, як це втілити в життя. Злітати б в майбутнє і впевнитися, що там зі мною все добре! Я доросла, самодостатня і гарна і не лише у фізичному сенсі цього слова, а й залишилася зі світлою душею, не зломлена - сильна, вільна, незалежна. 

— Соню! Ось ти де! - старший зведений брат притягнув дівчину за талію до себе й поцілував у щоку. Зиркнув з-під лоба на мене й повів її за собою. 

Щойно лишилась на самоті, пригадала про Лідію Іванівну. Треба неодмінно заспокоїти жінку й запевнити, що якщо Клара з Майклом почнуть роздмухувати й надалі тему зі  звільненням, то спробую вмовити тітку й забрати її до Англії. Нічого їм готувати всілякі смаколики, на них вони точно не заслуговують! 

От цим негайно і займуся! Поговорю з жінкою!

Зіскочила з лави й, озираючись, почимчикувала до будинку.

— Далеко зібралася! - прошипів Майкл, котрий чатував на мене за рогом будинку. Боляче вхопив за плече, що я аж зойкнула від болю.  

— Відпусти!

— А то що? Розплачешся? Чи побіжиш скаржитися батечку? Впевнена, що він тобі повірить, мала психічко? - з ненавистю вимовив кожне слово. 

“Присягаюся! Я колись неодмінно тобі помщуся! За все! За всі сльози і біль!” - повторюю подумки.

— Думала сама хитра? - стиснув щосили пальці навколо моєї руки.

— Мені боляче! 

— А мені ні? Жити з таким неподобством як ти під одним дахом? - прошепотів на вухо, озираючись й потягнув догори, що я змушена була стати навшпиньки, щоб бодай хоч трішки зменшити біль.

— Ніхто тебе не змушує! Це мій дім! 

— Вже ні! - зухвало  кинув жорстокі слова й з силой жбурнув у бік стіни, об яку я боляче вдарилася головою і хребтом. 

А сам нахаба швиденько забрався звідси. Ще ж треба обзавестися алібі, на випадок, якщо в мене дійсно вистачить сміливості поскаржитися дорослим.

В голові замерехтіли яскраво білі та червоні кола. Ледве втримала рівновагу, щоб не впасти. Від болю і образи непрохані сльози закапали з очей.

Треба заспокоїтися! 

Витираю сльози  кінчиком рукава. 

Ніхто не має бачити мене в такому стані!

Не треба зайвий раз радувати ворогів! 

Спробувала розправити плечі, та гострий біль пронизав правий бік.