– Це справді ти? – кричить Настя на весь аеропорт. Вона так міцно мене обіймає, що ребра болять, але я не жаліюсь. Знаю, що вона скучила. Точно так само, як і я.
– Це справді я! – сміюсь, передражнивши подругу. – Я так скучила, Настюшо!
– І я, – у неї на очах виступають сльози. Я знаю, в чому причина. Настя вагітна. Всього два місяці, а сліз виплакала стільки через гормони, що порахувати важко.
Ми залишаємо будівлю аеропорту, і я бачу нареченого Насті. Він привітно махає мені рукою, і я роблю теж саме.
– Нарешті ти познайомишся з Артемом особисто, – радіє Настя.
Ми наближаємось до високого підтягнутого блондина і він одразу забирає у мене валізу. Приємно.
– Я – Єва. Дуже приємно, – подаю йому руку.
– Артем, – обхоплює мої пальці своїми.
Артем мені подобається. Ми познайомились телефоном пів року тому. Я бачила, як світяться коханням очі Насті, і розуміла, що вона знайшла своє кохання.
Настя – брюнетка з карими очима. Вона низького росту і шалено мила. Ми познайомились на першому у курсі університету і з того часу дружимо.
Поки Артем кладе мою валізу в багажник, ми сідаємо на заднє сидіння. Настя тримає мою руку у своїй. Здається, вона ніяк не може звикнути до того, що я тут.
– Де ти будеш жити? Може, у нас зупинишся? – питає й одразу пропонує варіант.
– Я орендую квартиру в центрі. Тобі не варто хвилюватися, – кажу. – До того ж, я не хочу вам заважати. Ми майже сім’я.
– Не говори дурниць! Ти не заважаєш! – бурчить Настя. – До речі, сьогодні мама запрошує тебе на вечерю. Вона теж скучила.
– Сьогодні я вільна. Звісно приїду. Тільки…
Я зупиняюсь і знаю, що Настя розуміє, в чому річ. Її брат. Я не хочу з ним бачитися.
– Саші немає в місті, – одразу пояснює. – Він поїхав у Львів. У нього там замовлення.
Це хороша новина, тому що я абсолютно не готова бачитись з тим, хто мене ненавидить.
– Тоді я прийду, – впевнено відповідаю.
Артем доставляє мене до під’їзду мого нового дому і повертає мою валізу. Я прощаюсь з молодятами до вечора і заходжу в під’їзд. Мені тут подобається все. Світлі стіни, чистота і головне – тиша. За той час, що працювала за кордоном, звикла до метушні, а тепер хочеться залягти та перевести подих.
Моя квартира на дев’ятому поверсі. Вона двокімнатна і простора. Тут ще ніхто не проживав. Нещодавно закінчився ремонт.
Залишаю валізу біля дверей, розглядаю територію і залишаюсь задоволеною.
Дістаю з кишені джинсів телефон і набираю Яра. Думаю, йому цікаво буде дізнатися, як я тут.
– А я думав, що ти про мене забула, – протягує мій менеджер.
– Не дочекаєшся, – хмикаю. – Я у квартирі. Все чудово.
– Ну слава Богу, а то я переживав, – видихає. – Як тобі рідна земля? Серце тьохнуло?
– Можна і так сказати, – розповідаю. – Я скучила за домівкою.
– Коли батькам зізнаєшся, що повернулася? – голос Яра стає серйозним.
– Не знаю. Як тільки зберусь з силами, – кажу.
– Ти ж розумієш, що рано чи пізно це доведеться зробити?
– Розумію, – шепочу. – Але нехай це буде пізно.
Закінчую розмову з Ярославом і дістаю з валізи свої речі. Йду в душ і переодягаюсь у сукню. Роблю макіяж і вкладаю волосся. Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі й нічого не відчуваю. Так, я гарна. Так, моє обличчя на обкладинках відомих журналів. Але… я зовсім не щаслива. Моє серце розбилося кілька років тому, і причиною цього стала я сама.
На кухонному столі лежать документи на машину і ключі від неї. Я не звикла ходити пішки, а машина економить багато часу.
Залишаю квартиру й одразу їду ліфтом на підземну парковку. Свою лялечку бачу одразу та усміхаюсь. Яскраво червона Ауді ТТ.
Знімаю її з сигналізації, і машинка привітно моргає мені фарами. Сідаю в салон та обхоплюю кермо руками. Думаю, що ми подружимось. Я люблю випустити пар швидкою їздою.
Мій телефон починає дзвонити, і я бачу, що це Настя. Усміхаюсь і відповідаю:
– Ти не забула про вечерю? – питає серйозним тоном.
– Ні. Якраз сіла в машину, – кажу. – Нагадай адресу.
– Жартуєш? – вибухає від обурення. – Ти забула, де я живу?
Ні, я не забула. Колись майже кожного дня була у Насті вдома, але приходила туди не до неї… а до її брата.
– Жартую, – хмикаю. – Буду за пів години.
Батьки Насті живуть за містом. У них свій будинок і красива територія навколо. Звісно, до маєтку мого батька їм далеко, але вдома у Насті мені завжди подобалося більше, ніж у власному домі.
Мама Насті – Ірина, любила пекти смачні пироги. Цим запахом свіжої випічки наповнювався кожен міліметр навколо. А в моєму будинку гігієнічно чисто і їли ми виключно в їдальні. І те, що приготувала куховарка. Моя мама готувати не вміє.
#227 в Любовні романи
#119 в Сучасний любовний роман
зустріч через час, від ненависті до кохання, виправлення помилок
Відредаговано: 08.11.2024