- Глава 18 -

Я відчуваю себе… щасливою. Зовсім не шкодую про те, що сталося між мною і Марком. Він чудовий. Ніжний. Люблячий.

Зараз, дивлячись на нього сплячого, я усміхаюсь. Мені байдуже на таємниці Марка. Якими б жахливими вони не були, я точно знаю, що він ніколи мене не скривдить. 

Цієї ночі я покохала його ще сильніше. Смішно, бо ще сьогодні зранку я думала, що сильніше нікуди. 

Марк спить, тому я обережно встаю з ліжка, щоб його не розбудити, й одягаю футболку хлопця. Вона якраз прикриває мій зад, тому спокійно йду на кухню. На годиннику сьома ранку, а я зовсім не хочу спати. 

Розумію, що сьогодні потрібно повернутися додому. Знайти в собі сили, щоб поговорити з мамою і татом. Розказати все Тіму. 

Точно! Тім! Він хвилюється, адже я не повернулася додому, і Каріна не знає, де я. 

Наважуюсь увімкнути телефон і ігнорую всі повідомлення, що починають сипатись на мене. 

Знаходжу номер брата і завмираю над кнопкою виклику, тому що чую, як гримають двері, і у квартирі Марка з’являється Тім. 

– Якого біса? – цідить брат, роздивляючись мої голі ноги. – Теє, скажи, що це не те, про що я думаю!

– Тіме, я… – і що я маю йому сказати? В мене немає слів. Я розумію, що Тім ніколи не пробачить Марку цього. 

– Ми шукали тебе всю ніч! – гиркає брат, а я сіпаюсь від кожного його слова. – Я особисто обдзвонив усі лікарні! Батьки місця собі не знаходять. А ти тут. Здуріти можна! Марку, виходь! Негайно!

Мені здається, що Тім готовий рознести цю квартиру на друзки. Швидше за все, він приїхав до Марка, щоб той допоміг в моїх пошуках. Якби ж я знала, що в Тіма є ключ…

Марк виходить до нас через кілька секунд. В його очах застиг жах. Він точно так само як і я розуміє, що Тім цього не пробачить. 

– Мудак! – цідить і швидко прямує до Марка. Б’є його кулаком в обличчя, а той не думає відповідати. Приймає покарання від найкращого друга, опустивши руки.

– Зупинись! – відштовхую Тіма і закриваю собою Марка. – Ти не будеш вирішувати, з ким мені зустрічатися!

– Справа не в тобі! – цідить брат. – Справа в ньому!

Він тицяє пальцем в Марка, а в мене серце стискається від того, що зараз відбувається. Не так все мало бути. Я не хотіла підставляти Марка. Мені добре відомо, що він боявся втратити такого друга як Тім. Можливо, єдиного друга. 

– Тіме, послухай… – Марк піднімає голову, і я бачу кров у нього на обличчі. Мабуть, з розбитої губи. 

– Замовкни! – гиркає. – Теє, збирайся. Ми їдемо додому! Я чекаю тебе в машині. Якщо не вийдеш через п'ять хвилин, я витягну тебе звідси силою. 

Тім залишає квартиру. Гримають двері, і я сіпаюсь. На очі навертаються сльози. Я дивлюсь на Марка і не знаю, що сказати. Як все виправити. 

– Теє, тобі треба йти, – Марк говорить вбитим голосом. А ще він не дивиться мені в очі. – Будь ласка, не змушуй його повертатися. 

– Я спробую з ним поговорити, – простягаю руку, щоб торкнутися Марка, але він відступає. Цей жест боляче ранить моє серце. 

– Це не допоможе, – Марк зітхає. – Тім не пробачить. Він мене просив, а я… 

Я хочу сказати, що мені шкода. Хочу якось виправити ситуацію, але натомість мене накриває гнів. Він тече моїми судинами й виливається на поверхню.

– Мені все одно не зрозуміти, – кажу. – Я віддала тобі найцінніше, а ти продовжуєш боятися, що втратиш Тіма. Марку, ти зовсім не боїшся, що можеш втратити мене? 

Нарешті мої слова долітають до його вух. Марк піднімає на мене свої очі. Він здається мені розбитим, і я дійсно не розумію, чому дружбу з Тімом він ставить вище моїх почуттів. 

Якби Марк тільки спробував боротися. Якби сказав, що кохає мене. Можливо, Тім би зрозумів. Та Марк цього не зробив. Змовчав. Прийняв його удар. 

Я залишаю його в вітальні і йду до спальні. Поки вдягаюся, мої руки тремтять. Сльози майже проливаються, але я тримаюсь. Не тут. Марк не має бачити, як боляче мені зробив. 

– Мені шкода, Теє, – говорять він, коли йду повз. 

– Мені теж, – кидаю через плече і швидко взуваюсь. 

Залишаю квартиру і біжу сходами вниз. Мені потрібні ці кілька хвилин, щоб зібрати думки докупи. Попереду розмова з братом, і я вже знаю, що нікому з нас вона не принесе задоволення.