- Глава 16.1 -

– Тебе це не стосується, – кажу і кидаю сердитий погляд в сторону Каріни. 

– Взагалі-то, стосується, – Тім сідає за стіл поруч з нами. – Ти – моя молодша сестра, і я маю знати, кому ти збираєшся сказати “так”. 

– Це Оскар, – відповідає за мене Каріна, а я не можу второпати, якого біса вона розповідає мої секрети. – Він пропонує Теї дещо, і вона збирається погодитися. 

– Дещо – це що? – Тім хмурить брови. 

– Слухай, це справді не твоя справа, – кажу. – Заміж я не збираюсь, якщо ти про це подумав. А все інше – не твої клопоти. 

Мене дратує наполегливість Тіма. Особливо якщо врахувати, що він проти моїх стосунків з Марком. Брат хоче знати про мене все, але я не готова ділитися, бо знаю – він розповість Марку. 

– Я поїла, – кажу подрузі і братові. – Зустрінемось в аудиторії. 

Залишаю їдальню, не дивлячись у бік Марка, хоча і так знаю, що він на мене дивиться. 

Каріну чекаю біля аудиторії. Я хочу знати, якого біса вона розповіла все Тіму. І коли подруга наближається, я ледве стримуюсь, щоб не нагримати на неї:

– Поясни щось, – сердито на неї дивлюсь. 

– Поясню, – усміхається. – Особисто я вважаю, що тобі потрібно забити на Марка. Оскар – чудовий хлопець, а ти варта кращого. Саме тому я і сказала про пропозицію перед твоїм братом. Він точно передасть усе Марку. 

Я зітхаю. Насправді не можу злитися на Каріну, бо вона хоче допомогти. Я це розумію. Вона як ніхто знає, що я переживаю через почуття до Марка. А тут на горизонті з'явився Оскар – і подруга всіма можливими способами хоче нас звести. 

– Я зрозуміла, – зітхаю. – Дякую тобі, що хвилюєшся, але не роби так більше. 

– Чому? – Каріна зацікавлено мене розглядає. – Боїшся, що новини дійдуть до Марка? 

– Можливо, – стенаю плечима. 

Нам не вдається договорити, тому що йде викладач. Всю пару я думаю про пропозицію Оскара і поведінку Марка. Найбільше зараз хочу, щоб Марк поділився зі мною своєю таємницею. Я не можу зрозуміти, що це таке жахливе, що мій брат наклав табу на наші стосунки. 

Після пар йду до автівки, щоб забрати свою спортивну сумку. Сьогодні тренування, але мої думки зараз геть не спроможні розділитися між тим, що потрібно, і тим, що не потрібно. 

– Як ти, переможнице? – питає Вадим, коли зустрічаємось у коридорі. – Готова підкорювати нові вершини? 

– Я завжди готова, – усміхаюсь. – А ти? 

– Я теж, – киває. – Ейфорія минула, і ми знову повертаємось до роботи. 

Коли заходимо в зал уже переодягнені, на нас чекає ще той сюрприз. Марія влаштувала на підлозі справжній пікнік. Кілька коробок з піцою, сік і фрукти. 

– Це що? – цікавиться Вадим. 

– Ми так і не відсвяткували вашу перемогу, – усміхається Марія. – Тому прошу! 

Вона запрошує нас на підлогу, і ми сідаємо в коло. Насправді мені дуже подобається її ідея. Один раз можна і пропустити тренування, особливо якщо є привід – наша перемога. 

Марія ділиться своїми враженнями від виступу, а ми підтримуємо розмову, ділячись своїми. Час від часу я поглядаю на кубок, який тепер красується в кабінеті Марії, і відчуваю неабияку гордість за нас усіх. 

– Сьогодні відпускаю вас раніше, – сміється Марія, коли з піцою закінчуємо і підводимось на ноги. – Можете відпочивати до наступного тижня. Нам всім треба відпочити і набратися сил. 

– О, круто! – плескає в долоні Вадим. – Я тільки за! 

– Я теж, – усміхаюсь. 

Ми з Вадимом залишаємо зал, і я йду переодягатися. В роздягальні нікого немає, тому швидко змінюю одяг і складаю все в сумку. Відкриваю двері, щоб вийти, але бачу перед собою Марка – і серце падає кудись вниз. 

– Ти що тут… 

Закінчити не виходить, бо він заштовхує мене назад і зачиняє двері. Різко повертає мене так, що тепер я торкаюсь спиною дверей, а Марк нависає зверху.

Він цілує мене, не давши змоги нічого сказати, а я відповідаю, бо не можу інакше. 

– Тепер ти поясниш, що відбувається? – питаю, коли поцілунок закінчується. 

– Я скучив, – усміхається і цілує кінчика мого носа. – До біса сильно. 

– Я теж, – кажу. – Та мені здається, що є ще щось. Чи не так?

– Тім сказав, що ти готуєшся прийняти якусь пропозицію Оскара, – говорить хмуро. – Що це за пропозиція? 

– Чому тебе це так хвилює? – питаю. 

– Тому що ти моя, – говорить так, наче ці слова все пояснюють. – Якщо цей тип ще раз тебе торкнеться – я не буду просто спостерігати. І ніяк пропозицій з його боку. Я не дозволяю тобі з ним зустрічатися. 

– Але ж ти зустрічаєшся зі Златою, – кажу. – Хіба це не одне і те ж? 

– Це інше! – одразу випалює. 

– Я так не думаю, – продовжую. – Марку, якщо я дійсно тобі важлива, скажи мені правду. Що такого страшного ти приховуєш? 

Здається, він не очікував, що я торкнусь цієї теми. Завмирає і таким поглядом на мене дивиться, наче я встромила ножа йому в серце.