- Глава 14.1 -

– Ми їдемо святкувати, сестричко! – кричить Тім. – І це не обговорюється. 

– Я не проти, – відповідаю. – Тільки потрібно привести себе до ладу. 

Домовляюсь з усіма зустрітися біля клубу й одразу їду додому. Приймаю душ, мию голову і вкладаю волосся легкими локонами. Роблю макіяж та одягаю сукню. Коротку і дуже сексуальну. Зазвичай я такого не ношу, але сьогодні захотілося, щоб Марк втратив голову від мене. 

– Куди зібралася? – питає мама, коли спускаюсь вниз. Я планую сьогодні трохи випити, тому в застосунку викликаю таксі, але це не так просто, як може здаватися. – І що це на тобі? 

Мама оглядає мене так, наче я перед нею в одній лише білизні. 

– В клуб. Святкувати, – кажу. 

– Що святкувати? – не розуміє. 

– Я виграла турнір сьогодні, – кажу, ковтаючи грудку в горлі. Мама забула про такий важливий для мене день. 

– Вітаю, – кидає сухо. 

– Дякую, – так само сухо відповідаю. 

Залишаю будинок і знову намагаюсь викликати таксі. Злюсь, бо жодна автівка не хоче їхати так далеко. 

Тоді бачу ім'я “Марк” що з'являється на екрані, і усміхаюсь широко-широко. 

– Слухаю! – кажу. 

– Ти готова? Я чекаю за воротами, – його голос викликає мільйони мурах на моїй шкірі. 

– Ти тут? – дивуюсь. – А як же Тім? 

– Він мені довіряє. Я пообіцяв, що не торкнусь тебе, – шепоче. 

Не можу втриматись і закочую очі. Мій брат геть здурів! Яке він має право просити таке в Марка? Це геть не його справа! 

– Я йду, – кажу і прямую до воріт. Як тільки опиняюсь по той бік, Марк залишає салон автомобіля. Він йде до мене, і його погляд повільно гуляє моїм тілом. 

– Що це за сукня? – видихає, а я усміхаюсь. Здається, ефект досягнуто. – Ти така… гаряча в ній. 

– Дякую, – сміюсь. – Ти теж нічого. 

Марк також встиг переодягнутися. Тепер на ньому темні джинси і світла футболка. Мені так подобається дивитись в його очі, та ще більше я люблю, коли Марк мене цілує. 

Він наближається, і його руки опускаються на мою талію. Наші вуста торкаються – і відчуття безмежного щастя переповнює. 

– Нам треба їхати. Не хочу, щоб Тім щось запідозрив, – говорить Марк. 

– І довго ми будемо ховатися? – питаю дещо невдоволено. Я сиджу в салоні автівки Марка, маю радіти, а відчуваю роздратування. 

– Я не хочу втрачати його як друга, – зітхає Марк. – Тім знає мене як облупленого. Всі мої таємниці. 

– Ти боїшся, що він може розповісти їх комусь? Маєш, що приховувати? – я хочу, щоб це прозвучало весело, але Марк не сміється. Він хмурить брови і міцніше стискає пальцями кермо. – Гей! Я сказала щось не те? 

– Все гаразд, – його рука опускається на моє коліно і легенько гладить. – Просто в мене дійсно є таємниці і я не хочу ними ділитися. Це те, що я прагну забути. 

Нічого собі! І що це за таємиці такі? 

Я завжди вважала Марка ідеальним, а тепер розумію, що це не так. 

Чи стали після цього мої почуття меншими? Звісно ні! 

Ми всі маємо таємниці. Я не можу засуджувати Марка за те, що свої він хоче зберегти. 

– То як тепер все буде? – питаю. – Ну… між нами? 

– Ми разом, – Марк відповідає, це не задумуючись. – Я порву сьогодні зі Златою. Робив це вже кілька разів, але вона не розуміє слів. 

– Це добре. Не хочу бачити вас разом, – фиркаю, а Марк усміхається. 

– Ти ревнуєш, Теє? 

– Ще й як! – кажу впевнено. – Ти ж знаєш, що я давно за тобою сохну. 

– Я теж ревную, – несподівано зізнається. – Цей тип, що ошивається біля тебе, дратує мене. 

Точно, Оскар! Я зовсім про нього забула! Він був на турнірі, але чомусь не прийшов мене вітати. Цікаво, чому? 

– Між нами нічого немає, – кажу впевнено. – Оскар – мій друг. 

– Краще нехай просто зникне. З тобою неможливо дружити, Теє. Особливо, коли ти в такій сукні. 

Марк піднімає свою руку трохи вище, а я забуваю вдихнути. Йому подобається мене торкатися, а мені подобається, коли він торкається мене. 

– Буде важко вдавати, що між нами нічого немає, – кажу, коли Марк паркується біля клубу. 

– І не кажи, – зітхає. – Та ми мусимо. Принаймні до того часу, поки я не владнаю все з твоїм братом. 

Я не знаю, що Марк збирається робити, але настільки щаслива зараз, що не хочу про це думати. 

Марк тепер зі мною! Збожеволіти можна! І хоча все між нами дуже таємно, я щаслива. Рано чи пізно все зміниться. Треба зовсім трохи почекати. 

Марк обіцяв все владнати, а як він це зробить – мене зовсім не цікавить.