- Глава 11.2 -

– Ну що, готова святкувати? – питає Тім, коли наближаюсь. 

– Я дуже голодна, – торкаюсь долонею живота.

— Тоді їдемо в Мак, – усміхається мені. – Будемо повертати тобі сили за допомогою їжі. 

Якби Марія дізналася, що після усього, що сьогодні було, я поїхала набивати пузо в фаст-фуд, у неї стався б припадок. Добре, що вона не чула слів мого брата. 

Ми всі залишаємо будівлю, але я трохи відстаю, щоб поговорити з Вадимом. Він теж вийшов, закинувши на плече свою спортивну сумку. 

– Це було круто! – кажу йому, і Вадим мені усміхається. 

– Не те слово, – хмикає. 

– Хочеш з нами в кафе? Відсвяткуємо, – пропоную. 

– Ні, дякую. В тебе і так велика компанія, – Вадим дивиться поверх моєї голови, а тоді його погляд знову зустрічається з моїм. – Зустрінемось завтра на тренуванні. 

– Ага, – Вадим йде, а я дивлюсь на Марка і Злату. Вона обіймає його за талію й усім своїм виглядом показує, що він належить їй. 

Йду до них і кидаю на заднє сидіння своєї машини сумку з речами. 

– Гарна машинка, – усміхається Ніна. 

– Дякую, – мені приємно, що вона оцінила. 

– Чудово, коли батьки можуть купити все, що ти забажаєш, – голос Злати просочений заздрощами. 

– О, так! – вступається з мене Каріна. – Не всі ми такі щасливі, правда ж? 

Злата фиркає, а я сідаю в автівку. Каріна розміщується поряд. 

– Як вона мене дратує! – цідить подруга. – А такою милою спочатку себе показувала. 

– Дуже сильний контраст, – погоджуюсь. – Тім говорив, що Марк не хоче бути з нею, але вони досі разом. 

– Ідіот, – бурчить Каріна. – Хіба він не бачить, що вона змія? Ти сьогодні така гарна була. Я сама не могла відвести від тебе очей, а він чомусь на цю видру витріщається, наче в ній є щось особливе. 

Можливо і є. Ми не можемо знати. Можливо Марк закохався в неї. Це теж може бути. 

– Мені написав Оскар. Він не встиг на турнір, – Каріна повертає мене з роздумів в реальність. Я тримаюсь за автівкою брата, а Марк замикає нашу процесію. – Питає, чи можна приїхати та привітати тебе.

– Звісно можна, – одразу погоджуюсь. – Оскар мені подобається. 

Каріна швидко відписує, а ми якраз прибуваємо до фаст-фуду. Знаходжу вільне місце на парковці й дещо хвилююсь, поки намагаюсь стати рівно. Я ще далеко не професіонал, а будь-який мій прокол викличе насмішки зі сторони Злати. 

– В тебе чудово виходить, – Хвалить мене Тім, коли залишаю салон. 

– Дякую, – він обіймає мене за плечі, і саме так ми заходимо всередину. 

Займаємо великий стіл і робимо замовлення. Поки чекаємо, вирішую піти у вбиральню, щоб помити руки, але зовсім не чекаю, що за мною піде Злата. 

– Ти гарно танцювала, – говорить, зупинившись біля сусідньої раковини. 

– Дякую, – сухо киваю. 

– Думаєш, своїми танцями зможеш привернути увагу Марка? Не вийде, – заявляє, а я зітхаю. Знову те саме. 

– Чому тебе це так хвилює? – повертаюсь до неї обличчям. – Сама ж говорила, що для нього я всього лише дурне дівчисько. 

Злата мовчить. Дивиться на мене так, наче я вже відібрала в неї хлопця. І це дивно.

Я залишаю її у вбиральні, тому що розумію – відповіді не почую, і йду в зал. Сідаю за стіл поруч з Каріною, а навпроти Марк. На одну долю секунди наші погляди зустрічаються, і він першим відводить свій на Злату, котра якраз повернулася. 

Я намагаюсь на них не дивитися. Не слухати, як Злата розповідає про цей вечір і чим вони будуть займатися. Виявляється, сьогодні знову перегони. 

Дивно, та мене це майже не зачіпає. Їхати на перегони я не планую. Завтра навчання, а потім тренування. Я маю виспатись і набратись сил. 

– Ого, яка машина! – вигукує хтось за сусіднім столом, і я одразу дивлюсь у вікно. Бачу спортивну автівку Оскара та усміхаюся. 

– Йди до нього, – Каріна штовхає мене ліктем в бік. 

Я встаю і знову дивлюсь на Марка. Він незадоволений. Цікаво, це його Злата так дістала, чи справа в чомусь іншому? 

Залишаю друзів і йду до виходу. Саме в цей час Оскар виходить з автівки, і в його руках розкішний букет білих троянд. Він усміхається мені, а я йому. 

Пригадую, що зараз всі за нашим столиком можуть спостерігати за нами, і чомусь це мене веселить. 

– Пробач, що пропустив найцікавіше. Обіцяю виправитись, – заявляє і передає мені квіти. 

– Пробачаю, – вдихаю неймовірний аромат. – Зайдеш всередину? Там мій брат і друзі. 

– В мене є краща ідея, – усміхається. – Хочу тебе викрасти на цей вечір. Як дивишся на це?