- Глава 10 -

– Теє, завтра поїдемо купувати тобі автомобіль! – говорить тато, а я маю не давлюсь шматком м’яса, який щойно поклала до рота. 

– Не зарано? – хмуриться Тім. 

– А чого чекати? – усміхається тато. – Права ти отримала, тому треба набиратись практики. 

– Я теж так думаю, – кажу. – Це чудова новина, тату. 

Як добре, що цей вечір закінчується на такій чудовій ноті. Я вже і не думаю про те, що між батьками дещо напружена атмосфера. Мені здалося, що вони не говорили одне з одним з того моменту, як ми з Тімом з’явилися на кухні.

Наступного ранку тато не їде на роботу, як зазвичай, а чекає на мене, щоб поїхати в салон за автівкою. Тім ще спить, тому їдемо удвох з татом. Я в передчутті крутої покупки й настрій на висоті.

– Тату, у вас з мамою все добре? – питаю, поки стоїмо в заторі. Тато сидить поруч зі мною, а за кермом його водій. 

– Звісно, – спокійно відповідає. – Чому ти питаєш? 

– Мені здалося, що щось не так. Ти постійно працюєш, а мама вдає, що так і має бути, – пояснюю.

– Я працюю, щоб мої діти мали все, що захочуть, – тато усміхається. 

– Але ми практично не бачимо тебе, – заперечую. 

– Я спробую виділяти для сім’ї більше часу.

– Обіцяєш? – питаю з надією. 

– Звісно, люба.

Я не дуже йому вірю, але сподіваюсь, що хоча б про стосунки з мамою тато не бреше і в них все добре. 

Коли прибуваємо до салону “Porsche”, в мене перехоплює подих. Я не думала, що автівка від тата буде такою вартісною. 

– Маю зізнатись, що сам обрав для тебе автомобіль, – говорить тато, коли заходимо всередину. – Він вже чекає на тебе. 

Я бачу його одразу. Білосніжний “Porsche Cayenne” виблискує у світлі ламп і просто-таки манить до себе. Про таку красуню я і мріяти не могла, а тепер вона моя.

– Дякую, тату! – обіймаю його, і наступні двадцять хвилин роздивляюсь свою крихітку з усіх сторін. Сідаю за кермо, обхоплюю його руками та вдихаю аромат шкіряного салону. 

У мене просто немає слів. Це подарунок, про який я навіть не мріяла. 

Я сама залишаю автосалон і роблю кілька фото на згадку про цей день. Ще раз обіймаю тата і цілую, а тоді він залишає мене, бо зовсім скоро в нього важлива зустріч. 

Відправляю фото машини Каріні, і подруга через хвилину засипає мене смайликами з випученими очима. Схоже, вона теж шокована. Обіцяю заїхати до неї сьогодні, але спочатку на тренування. 

Їду додому, щоб взяти речі, і заодно потроху звикаю до того, що тепер в мене є вона – моя красуня. 

На щастя, жодного страху водіння в мене немає. Таке відчуття, що за кермом я не перший день, а як мінімум рік. Коли ж зупиняю машину на подвір'ї, на вулицю одразу виходить Тім, а за ним і мама. 

– Нічого собі! – брат роздивляється  Porsche. – А це не перебір?

– Сама шокована, – хмикаю. – Але мені подобається. 

– Це занадто дорогий подарунок, – мама не приховує свого розчарування. – Батько геть здурів. 

– Мамо, ти чого? – питає Тім. – Якщо тато може дозволити собі такі подарунки… 

– Ваш батько занадто багато може собі дозволити, – цідить мама і, розвернувшись, йде в будинок. 

Я не розумію її реакції. Так, автівка дорога, але ж він купив її мені, а не будь-кому іншому. 

– Не зважай, – Тім обіймає мене. – Тачка крута. А мама просто встала не з тієї ноги. Вона рада за тебе. 

– Дякую, – шепочу. 

Я йду в будинок, щоб зібрати свою сумку для тренувань. Борюсь з бажанням піти до мами та поговорити. Я досі сподіваюсь, що вона сама до мене прийде, але цього не відбувається. 

Знову їду в місто, адже попереду тренування. Завтра перший день турніру, і я маю бути готовою. 

Залишаю свою крихітку на парковці та збираюсь зайти в універ, але помічаю, як на парковку звертає Вадим. Чекаю, поки припаркується, і показую йому подарунок від тата.

– Оце так! – випалює. – Тепер ти крута!

– Дякую, – сміюсь. – Я досі повірити не можу. 

Тренування дещо пом’якшує градус мого щастя, бо сьогодні Марія більш прискіплива. Вже через годину я мокра від поту і втомлена, але не зупиняюсь, бо треба відточити до ідеальності власні рухи. 

– Як настрій? – питає Марія, коли Вадим йде, а ми залишаємось удвох. – Ти готова? 

– Думаю, що так, – киваю. – Хоч і хвилююсь. 

– Я впевнена у твоїх силах, – вона усміхається. – І ти вір у себе. А найголовніше, що ти маєш знати – не дозволяй зовнішнім факторам впливати на тебе. Поки ти танцюєш перед суддями, є лише ти та вони. Весь інший світ має зачекати, поки не зупиниться музика. 

Гарна порада. Саме те, що зараз мені потрібно. 

Налаштовуюсь на позитивну хвилю і йду в душ. Збираюсь і залишаю універ. На парковці лише моя білосніжна лялечка і Mustang Марка.