- Глава 8.2 -

– Тут ти живеш? – питає Оскар. 

– Так. Це мій брат там, – кажу. 

Я бачу, як здивовано Тім витріщається на дорогу автівку. Знаю, що потім буде купа запитань. Але хіба це погано? Оскар – просто знайомий. Навіть якщо між нами буде щось більше, це не його справа, а моя. 

– Дякую, що підвіз, – кажу, коли автівка зупиняється. 

– До скорої зустрічі, Теє, – Оскар усміхається, і я роблю те ж саме. Залишаю салон і відразу відчуваю на собі два прискіпливі погляди. 

– Це що таке? – питає Тім, киваючи на червону машину. 

– Феррарі, – хмикаю. Хочу піти до будинку, але помічаю, як двері зі сторони водія відкриваються і Оскар приєднується до нас. 

– Привіт! – він усміхається і стає поруч зі мною. – Вирішив, що якось негарно просто поїхати. Я – Оскар. 

– Тім, – мій брат дещо відходить від шоку, але все одно з недовірою поглядає на нового знайомого. – Ти хто такий і що робиш з моєю сестрою? 

– Гей! – кричу сердито. Ще не вистачало, щоб Тім перед Оскаром показував, який він люблячий старший брат. – Оскар – мій друг. Відчепись від нього. 

– Друг? – фиркає Тім. – Знаю я таких друзів. 

У мене вривається терпець. Дивлюсь на брата і поглядом даю зрозуміти, що він дістав. На Марка взагалі не дивлюсь, хоч і відчуваю на собі його погляд. 

– Я вже піду, – повертаюсь обличчям до Оскара. – Ще раз дякую тобі. 

– До зустрічі, Теє.

Оскар нахиляється і цілує мене в щоку. Мені здається, що він робить це спеціально, щоб розізлити Тіма. А може, я просто хочу так думати. 

Дивлюсь, як Оскар сідає в автівку і їде, а тоді збираюсь піти до будинку, але Тім мене зупиняє:

– Хто він такий? – питає невдоволено. 

– Я ж сказала – друг, – відповідаю. – А з іншого боку, це взагалі не твоя справа. От зовсім. 

Залишаю обох хлопців на дорозі, сама йду на подвір'я, а звідти – у свою кімнату. Не знаю чому, та мені так весело зараз. Реакція брата, звісно, передбачувана, а от Марк… Мені здалося, чи він розізлився? 

Але ж йому має бути байдуже. Чи я помиляюсь? 

Приймаю душ і лягаю спати. Вперше за довгий я не думаю ні про що, і це таке приємне відчуття. От би так завжди. 

Наступного ранку спускаюсь на сніданок з рюкзаком, заповненим змінним одягом. Сьогодні тренування, тому беру з собою все, що необхідно. 

– Доброго ранку! – сідаю за стіл та усміхаюсь Тімові, котрий чомусь виглядає злим. 

– Привіт, люба! Хіба ти не збиралася залишитися в Каріни? – питає мама. 

– Плани змінилися, – кажу, сьорбнувши кави. 

– Та кажи як є, – втручається Тім. – У нашої малявки з'явився кавалер. 

– Правда? – мама відразу сідає поруч. – Хто він? Ми його знаємо? 

– Мам… – бурчу. – Він просто друг. Тім перебільшує. 

– Правда? – фиркає брат. – Я бачив, як він на тебе дивився, малявко. Там дружбою і не пахне. 

Ледве стримуюсь, щоб не вилити каву братові на голову. Щось він сьогодні занадто балакучий. 

– А де тато? Він уже поїхав? – питаю, щоб змінити тему.

– А він сьогодні не ночував вдома. З'явилися термінові справи, – відповідає мама. 

Дивно якось. У мене таке відчуття, що скоро тато взагалі не буде вдома з'являтися. А найдивніше те, що маму це влаштовує. 

Після сніданку беру свій рюкзак і йду до автівки брата. Кидаю його на заднє сидіння, а сама сідаю спереду. 

– Сьогодні треба забрати твої права. Поїдемо після пар, – говорить, коли залишаємо подвір'я. 

– В мене тренування. Можеш забрати сам? – питаю. 

– Так ти маєш бути присутня, – пояснює. – Можеш відпроситися з останньої пари? Думаю, до тренування повернемось. 

– Спробую. Дам тобі знати, – роблю помітку підійти до викладача, щоб вирішити це питання. – Слухай, а тобі не здається дивним, що тато практично живе на роботі? 

– Що тут дивного? Для нього робота дійсно як другий дім, – спокійно відповідає. 

– Та я розумію, але… 

– Мала, не забивай собі голову дурницями, – Тім мене зупиняє. – Це не наші проблеми, що батьки практично не бачаться. Головне, що вони разом, а все інше – дурня. 

Я так не думаю, але сперечатися з братом не хочу. Можливо, дійсно я шукаю проблему там, де її немає? Всі такі спокійні, то чому я маю хвилюватися? 

– Розкажи краще про цього чувака, що привіз тебе вчора, – Тім знову береться за старе. – Він мені не подобається. 

– Він і не має тобі подобатися, – фиркаю. – Головне, щоб він подобався мені. 

– Теє, ти ще мала і поняття не маєш, що в голові у чоловіків, які бачать гарну дівчину, – Тім заводиться, але я теж не готова сидіти і мовчати. 

– І що в них в голові? – питаю сердито. – Бажання переспати і кинути наступного дня? Повір, це не про нього.