- Глава 6.2 -

Більше години йде на те, щоб дістатися додому. Як на зло всі таксі зайняті, тому йду на автобус. Я не шкодую, що відмовилась їхати з Марком. З одного боку навіть відчуваю гордість за себе. Я змогла сказати йому “ні”, хоч серце і прагнуло близькості. 

Поки їду, в мене є час слухати музику в навушниках і подумати про своє життя. Завтра екзамен з водіння, а далі виснажливі тренування кожного дня. Я не звикла здаватися, тому дуже хочу перемогти. Танці займають значну частину мого життя і якщо я вже роблю це, то роблю якісно. 

– Ти довго, – хмуриться мама, коли заходжу в будинок. На вулиці сутеніє, а я втомлена, але зовсім не роздратована. Хочу лише в ліжко і спати. 

–  Таксі не було. Їхала автобусом, – пояснюю. 

– Скоро будемо вечеряти, – продовжує мама. – Не поспішай в кімнату. 

– Я не голодна. Хочу відпочити, – цілую маму в щоку і піднімаюсь сходами на другий поверх. Опинившись в кімнаті кидаю сумку на підлогу біля ліжка, а сама лягаю просто на покривало, тому що лінь його знімати. 

Дивлюсь на білу стелю перед собою і усміхаюсь. Правда усміхаюсь, хоч на душі якісь неоднозначні відчуття. Нічого не змінилося. Я досі сохну за Марком, але.. я впевнена, що з часом це мине. Головне направити свої сили та почуття в інше русло. 

Хтось стукає в двері кімнати і я важко видихаю. Сідаю і саме в цей час заходить Тім. Він здається мені невдоволеним. 

– Чому ти не поїхала з Марком? – питає, притулившись до дверей спиною. – Він просто хотів допомогти. 

– Мені не потрібна його допомога, – кажу. – Будь ласка, більше не відправляй його до мене. 

– Теє, я розумію, що ти страждаєш від нерозділеного кохання, але.. 

– Ти нічого не розумієш! – перебиваю брата. – Я хочу зменшити спілкування з Марком до мінімуму. 

– Окей! – брат піднімає вгору руки наче здається. – Я зрозумів свій провтик. Про Марка ми більше не розмовляємо.

– Чудово! – хмикаю. 

– У тебе завтра екзамен? Готова? – брат дуже вдало змінює тему. 

– Ага, – киваю. – Чесно кажучи зовсім не хвилююсь. Я дуже хочу отримати права. 

– Я буду тримати кулаки, малявко! – Тім усміхається і я теж. Зараз він стає тим самим старшим братом, котрий незважаючи ні на що буде підтримувати. Дуже люблю, коли він такий. 

Не можу втриматися, тому встаю і обіймаю його. Тім робить те ж саме. 

– Слухай, я знаю, що часто буваю козлом, – говорить, поки продовжуємо обійматися. – Але я дуже тебе люблю. Ти класна, Теє. Одного разу знайдеться той, хто побачить цю твою рису. Ну і не тільки цю. Ти чудово вмієш виносити мозок. 

– Та йди ти! – фиркаю і відступаю, але усміхатися не перестаю. 

– А тепер пішли вечеряти! – Тім хапає мене за руку. – Я знаю як ти вкалуєш на тих своїх танцях. Сили тобі ще знадобляться. 

Ну і як тут не погодитися? Тім чудовий брат, хоч і бісить мене інколи. Ну так, не інколи. Дуже часто. 

Після вечері лягаю спати і всю ніч мені сниться цей клятий екзамен. Зранку прокидаюсь зла і схвильована, тому що у сні я його не здала. Снідаю млинцями і кавою, а тоді разом з Тімом їду в універ. 

– Ти сьогодні мовчазна, – говорить брат. – Хвилюєшся? 

– Є трохи, – зізнаюсь. – Боюсь, що не здам. 

– Не думай про це. Згадуй все, що вчила на уроках, – дає настанови. – Якщо будеш впевненою в своїх силах – все вийде. 

– Дякую, – кажу щиро. 

– Звертайся! – Тім усміхається. 

На парковці біля універу вже стоїть Mustang Марка. Сам хлопець теж там і не один. Він розмовляє зі Златою і коли дивлюсь на цих двох не даю собі часу на почуття. Просто відвертаюсь. 

– Я відвезу тебе на екзамен, – говорить Тім перед тим, як я залишаю салон. 

– І не буде жодних термінових справ? – дивуюсь. 

– Сьогодні все для тебе, малявко! – Тім мені підморгує і хороший настрій повертається. 

Я точно здам. По іншому просто не може бути. 

Залишаю салон і зустрічаюсь поглядом з Марком. Він киває мені вітаючись, а я роблю те ж саме. На цьому все. Та так мабуть і на краще. 

Певний період часу він був занадто близько до мене. Дуже часто в нашому домі. В одній компанії. Мабуть саме тоді я і закохалася в нього. Тепер я буду його уникати. Можливо це допоможе. Дуже на це сподіваюсь.