- Глава 6 -

Після пар у мене тренування. Прощаюсь з Каріною і йду до роздягальні, щоб одягнути лосини та туніку. Волосся збираю у високий хвіст, а на ноги – кеди. 

Вадим уже чекає мене в залі. Він розмовляє про щось з Марією. 

– Що у вас? – питаю, наблизившись. 

– Наступного тижня перші змагання, Теє, – говорить Марія. – Вони пройдуть у нашому місті. Ну і звісно, ви з Вадимом маєте бути там. 

– Без проблем, – усміхаюсь. Я готова на все, лиш би не думати про Марка. Змагання – це чудова нагода переключитися. 

– Тоді до роботи! – Марія плескає в долоні та вмикає музику. 

У нас з Вадимом ціла програма бальних танців. Ми маємо танцювати вальс, танго, самбу, і це ще далеко не все. А головне – показати себе з найкращого боку. 

Сьогодні Марія хоче від нас ідеальних рухів і повної зібраності, тому через годину я спітніла, втомлена і голодна. 

– Молодці! – тренерка усміхається, коли я відступаю від Вадима. – Тепер будемо тренуватися кожного дня. Ви маєте бути найкращими!

– Завтра я не можу! – випалюю. – У мене екзамен з водіння!

– Добре, – Марія киває. – Тоді післязавтра чекаю вас тут. 

З цим я погоджуюсь. Марія залишає зал, а я не поспішаю йти в душ. Хочу ще трохи позайматися.

– Ти не йдеш? – питає Вадим.

– Ні. Я трохи згодом, – кажу. 

Коли залишаюся в залі одна, йду до колонки та підключаю її до свого телефону. Я займаюсь не лише бальними танцями. Люблю і сучасні. Хіп-хоп, наприклад. 

Оскільки вдома на мене чекає черговий виніс мізків, вирішую потягнути час і потанцювати. Завтра екзамен, потім конкурс. Я маю бути сильною, щоб все вдалося. Навіть не зважаючи на те, що відбувається в моєму житті, я маю впевнено йти до мети. 

Вмикаю музику і починаю танцювати, розглядаючи своє відображення у дзеркалі, яке займає всю стіну. Я можу бачити кожен свій рух і кожну помилку, якої припускаюсь.

Мою футболку можна викручувати, настільки вона промокла, по скроні теж теч цівка поту, але я не зупиняюсь.

Люблю бачити, як плавно рухається моє тіло. Усміхаюсь власному відображенню, і несподівано мій погляд торкається за Марка, котрий стоїть у дверях. Я бачу його у відображенні, а тоді різко розвертаюсь і розумію, що він давно там стоїть. 

Бляха. Він дивився, як я танцювала? 

Швидко йду до колонки та вимикаю музику. Поява Марка добряче вибила мене з колії, і я не можу собі пояснити, чому це сталося. 

– Що ти тут робиш? – питаю невдоволено.

– Пробач, – Марк якось нервово проводить рукою по волоссю. –  Я не хотів тобі заважати. Мене відправив сюди Тім. 

– Навіщо? 

Я вб’ю Тимофія за чергову підставу!

– Щоб відвезти тебе додому. У нього справи, а вже доволі пізно, – пояснює. 

– Не переймайся. Я викличу таксі, – кажу. Моє дихання досі збите, а тіло липке від поту. Я хочу в душ і точно не хочу, щоб Марк був тут. 

– Теє, щось не так? – Марк хмуриться. – Ти образилася на мене?

– Все чудово, – навіть не знаю, де беруться сили, але вони є, і це добре. – Мені треба в душ. Не чекай мене. 

Залишаю зал і, не оглядаючись, йду в роздягальню. Довго приймаю душ, щоб змити з себе піт і втому, а ще спеціально тягну час, сподіваючись, що Марк пішов. 

Мене добряче вибило з колії те, що він спостерігав за мною. Коли я танцюю в парі з Вадимом – це одне, а коли сама – зовсім інше. Не знаю, як це пояснити. Мої танці – це лише мої танці. Я нікому їх не показую, а Марк побачив все, хоч ніхто його про це не просив. 

Збираю брудний одяг у рюкзак, одягаю джинси та футболку, а волосся збираю в гульку. Немає сил його сушити. Це займе як мінімум хвилин сорок. 

Та коли залишаю роздягальню, бачу Марка на підвіконні з телефоном у руках. Він чекає на мене. От халепа!

– Хіба ти не маєш бути зі своєю дівчиною зараз? – питаю сердито, наблизившись до нього. 

– У Злати сьогодні справи, тому я вільний, – Марк злізає з підвіконня і тягнеться до мого рюкзака на спині, але я роблю крок назад. – Та що з тобою, мала? Я просто хочу допомогти!

Його “мала” так неприємно ріже по вухах, і я кривлюсь. Мабуть, зі сторони моя поведінка дійсно нагадує дитячу, та мені начхати. 

– Я не просила тебе про допомогу, – кажу. – Ти вже вчора допоміг!

– А що не так було вчора? – Марк напружується.

– Ти сказав, що у мене чудово виходить, а потім запевнив Тіма, що мені ще рано сідати за кермо. 

– Я сказав це, тому що це правда. Ти дуже невпевнена за кермом. Мабуть, ще рано для цього, – пояснює, а я ще більше закипаю. 

– Ти не мій інструктор! – холодно випалюю. – Він буде вирішувати, готова я чи ні. А якщо вже тобі так здалося, ти міг сказати про це прямо, а не розповідати потім Тімові!

– Ти тому образилася? – Марк робить ще крок до мене, а я відступаю.