- Глава 5 -

Марк привозить мене додому і їде до своєї дівчини. Як тільки думаю про це, нудота до горла підступає. В голові одразу виникає логічне питання: “Чому вона, а не я?” Але я можу дати на нього відповідь, і це найгірше. Тому що я просто сестра кращого друга. Малявка, яка завжди крутиться під ногами. 

Ейфорія від спільної їзди з Марком швидко спадає. Настрій знов опускається до нуля і я не знаю, що з цим робити. Мені набридло бути розмазнею. Я хочу нарешті тримати ситуацію під контролем, а не боятися кожного нового дня. 

– Як пройшов урок? – питає мама, з’явившись на кухні. Вона в чудовому настрої й, здається, нікуди не збирається. 

– Продуктивно, – кажу. – Звідки ти знаєш про урок?

– Тимофій розповів. Я спитала, чому ти так довго не повертаєшся, – пояснює. 

– Він вдома? – дивуюсь. Тім говорив, що у нього справи й тому відправив зі мною Марка. Чому ж тоді він збрехав?

– В кімнаті, – мама нічого не розуміє. – То ти була з Марком? 

– Була, – киваю. – Але це нічого не означає. У нього є дівчина. Справжня.

– Мені шкода, люба, – мама хоче мене підтримати, але саме зараз ця підтримка мені аж ніяк не потрібна. 

– Мені теж, – кажу і залишаю кухню. Піднімаюсь сходами на другий поверх і без стуку заходжу в кімнату брата. Застаю його за дійсно важливою справою. Він грає в гру за комп’ютером і кричить в навушники щось про обстріли. 

Хмикаю, спостерігаючи за ним кілька секунд, а тоді роблю те, на що Тім заслуговує. Дістаю з розетки вилку – і монітор комп'ютера гасне. 

– Якого біса?! – кричить і стягує з голови навушники. Встає і до мене повертається. – Ти здуріла?

– Ти сказав, що у тебе важливі справи! – гиркаю, склавши руки на грудях. – То це і є твої важливі справи?

– У мене сьогодні гра! Була! – гиркає. У Тіма такий вираз обличчя зараз, наче він готується мене вбити. – Якого біса, Теє? У тебе проблеми?

– Ти відправив зі мною Марка! Навіщо? – питаю. 

– Тобі не сподобався урок? – дивується. 

– Сподобався. Тобто… – ну і як йому пояснити? – Я хочу зменшити спілкування з Марком до мінімуму. 

– Чому? – Тім явно не доганяє. 

– Тому що він мені подобається, але в нього стосунки зі Златою. 

Брат мовчить. Кліпає очима, дивиться на мене і, здається, не розуміє, що я тільки що сказала. 

– То ось чому ти постійно за ним бігала! – Тім починає реготати, а мене така злість пробирає. Ідіот! – Моя маленька Тея закохалася!

– Краще мовчи! – ціджу. – Це взагалі не смішно, і ти як старший брат мав би мене підтримати!

Розумію, що дарма сюди прийшла. Дарма розповіла Тіму про свої почуття. Він не підтримує мене. Тільки насміхається. 

Залишаю його кімнату і йду у свою. Зачиняюсь всередині та натягую на голову навушники. Вмикаю музику так голосно, що голова починає боліти, але це значно краще, ніж слухати сміх Тіма. 

Не знаю, скільки минає часу, але коли знімаю навушники, за вікном починає сутеніти. Розумію, що треба брати ситуацію у свої руки. Я ж не дурна і знаю, що для Марка я всього лиш мале дівчисько. Саме тому буду його уникати. Спробую насолоджуватись цим життям, блокуючи почуття до нього.

Можливо, з часом я покохаю когось іншого. Я б хотіла, щоб так було, але чи буде... Хіба можна розлюбити одного і покохати іншого? 

Спускаюсь на вечерю абсолютно зібрана. Принаймні мені здається, що я готова відбивати будь-які атаки.

Тім з батьками вже за столом, і коли дивлюсь на брата, він мені усміхається. Сідаю напроти нього і беру в руки прибори. 

– Коли у тебе екзамен з водіння? – питає тато. 

– Післязавтра, – кажу. 

– Впевнена, що складеш? 

– Сьогодні Марк вчив її паркуватися, – влазить Тім. – Говорив, що надія є. 

– Якщо отримаєш права – купимо тобі автівку, – тато знає, який стимул мені потрібен. 

– Не зарано для машини? – невдоволено питає брат. – Вона малявка ще!

– Це ти так хвилюєшся за мене чи заздриш? – питаю. 

– Я за пішоходів хвилююсь, яких ти будеш давити, – фиркає. – Марк говорив, що у тебе гарно виходить, але впевненості за кермом бракує. 

– Дійсно? – а ось це неприємно. Ці двоє мене обговорювали? – Мене мало хвилює, що думає Марк. Я думала, що він мені допомагав, а не шукав мінуси у моїй роботі. 

– Люба, ти чого? – втручається мама. – Ніхто не хотів тебе образити! Марк має рацію. Тобі потрібно вчитися. Все-таки автомобіль – це дуже відповідально.

Заледве стримуюсь, щоб не закотити очі до неба. Вони серйозно? У мене таке відчуття складається, що в цій кімнаті в мене не вірить ніхто. І це неприємно.