- Глава 4.2 -

Їзда для мене не така велика проблема. Значно більша проблема – це хлопець, який сидить поряд. Марк розставив ноги, наскільки це можливо, і задумливо потирає підборіддя, поки я розганяю автівку до сімдесяти кілометрів на годину. 

– Молодець, – говорить. – А тепер маневри. Повороти, розвороти та все, що ти вмієш. 

Хочу, щоб Марк побачив всі мої штучки. Я мрію отримати права, тому старанно навчаюсь, але все одно якоюсь мірою відчуваю невпевненість. А може це страх? 

– У тебе непогано виходить як для новачка, – Марк усміхається, а я ніяковію. 

– Ти ще не бачив, як я паркуюсь, – хмикаю. 

– І то правда, – киває. – Їдемо в бік міста. Знайдемо місце, де можна буде припаркувати тачку. 

Роблю так, як говорить Марк. Ми все ще на вузькій дорозі, що веде до центральної траси, і я можу не хвилюватися, що нас спіймає поліція.

– Ось туди припаркуйся, – Марк показує пальцем на закинуту будівлю біля аеропорту, яка колись була гаражем. Стіни залишилися, але стелі давно немає. 

– Ти настільки мені довіряєш? – кажу розгублено. – Там до біса вузько!

– Якщо подереш мою тачку, я попрошу Тіма відпрацювати, – Марк мені підморгує, а я нервово ковтаю слину. Тім мене вб’є, якщо це станеться. 

Розвертаю машину так, щоб заїхати задом, але як не намагаюся, мені здається, що я не втиснусь туди. 

– Це погана ідея, – зупиняю Мустанг за метр від заїзду. – У мене нічого не вийде. 

– Окей! – Марк нахиляється до мене, а я забуваю вдихнути. Що він зібрався робити?! – Інструктору теж так будеш говорити? Тоді права тобі не світять, мала!

Пропускаю крізь вуха його “мала”, тому що я і так на межі зараз. Дивлюсь Марку в очі й найбільше, чого не хочу зараз – це побачити розчарування в його очах. Марк вважає мене малою дурепою, і має рацію. 

– Теє, – коли його гаряча долоня торкається моєї щоки, я взагалі забуваю, де ми знаходимось. – Ти ж сильна дівчинка, правда? Просто візьми себе в руки – і в тебе вийде. Якщо зараз не зробиш цього, то і потім не сподівайся, що вийде.

– Добре, – киваю, хоч сама не можу повірити, що кажу це.

– Чудово, – Марк забирає руку – і одразу стає холодно. Я хочу ще його дотиків!

Він сідає рівно, а я кілька разів глибоко вдихаю і видихаю. Дивлюсь по дзеркалах і розумію, що місця достатньо для того, щоб заїхати. Головне робити все акуратно. 

Я не знаю, скільки минає часу, поки я повертаю кермо туди-сюди. По моїй спині тече цівка поту, а в роті пересохло настільки, що не можу говорити. 

Але… коли автівка зупиняється рівно посеред закинутого гаража, я видихаю і дивлюсь на Марка. 

– Я ж говорив! – він усміхається. – Ти молодець, Теє!

Мабуть, це все емоції, тому що у звичайному стані я б ніколи не наважилась на це, але моє тіло тягнеться до нього, і коли обіймаю за шию, ще й наважуюсь поцілувати в колючу щоку. 

– Ого! – Марк теж шокований, але сміється.

– Ой, пробач, – кажу і червонію. – Я просто…

– Все гаразд! – зупиняє мене. – У тебе все вийшло. Ти крута, мала!

Усміхаюсь і ковтаю ком, що з’являється в горлі. Марку байдуже на мій поцілунок. Він сидить рівно і чекає, коли я нарешті виїду з цього гаражу, щоб ми змогли обмінятися місцями. 

– Дякую тобі, – кажу, коли ми повертаємося в місто. Марк впевнено керує автівкою, а я відверто на нього витріщаюсь.

– Та без проблем, – усміхається. – Тепер ти маєш отримати права, Теє. Ти чудово водиш, і паркуєшся теж. 

– Звісно, – киваю. 

Я рада, що саме Марк був моїм вчителем сьогодні. Йому вдалося допомогти мені зібратися, і тепер залишилося не втратити ту силу, яку він мені дав. 

Телефон Марка дзвонить, і я бачу на екрані ім’я рудої. Знову з’являється ком і чудового настрою як не було.

– Ми повертаємось, – говорить Марк. – Відвезу Тею і до тебе. Чудово. Бувай!

– Злата – твоя дівчина? – випалюю це питання ще до того, як обмірковую, чи варто чіпати цю тему.

– Можна і так сказати, – усміхається, дивлячись перед собою. – А що? Тебе це хвилює?

– Та ні! – брешу і не червонію. – Просто ніколи не бачила тебе у стосунках. 

– Все змінюється, – відповідає. – Я вирішив спробувати.

Просто чудово! Він вирішив спробувати й обрав для цього руду! Тепер неприязнь до неї стає вдвічі більшою. 

Я не можу контролювати кляту ревність, хоч і розумію, що нікому мої почуття не здалися…