7.0

В бібліотеці метушня посилювалась, усі були збуджені через святкування природного явища, яке уже зʼявилось у небі, зірка «Калантая», або як ще її називають Калія. Для вірян ця зірка мала особливе значення: вважалося, що саме в цей день боги сходять на землю, щоб спостерігати за людськими справами. Калія знаменувала початок священного періоду очищення, коли кожен мусив провести обряд покаяння та спокути, щоб підготувати душу до оновлення. Вогні святкових вогнищ на землі символізували світло, яке веде душі до очищення, а молитви піднімалися до зірки, немовби сплетені в один великий потік, який зв'язував людський світ з небесним.

В Сизиранії річний календар займає вагому роль, а найважливіше свято повʼязане із зіркою Калія, це головна астрономічна і релігійна подія року. І її кульмінацією є святкування циклу, що є початком нового духовного року - "Ніч Калії".

 Цикл року називається "Колом Калії", яке складається з 13 місяців по 28 днів кожен, що разом дає 364 дні. 365-й день, який є днем з'явлення зірки Калія (тобто сьогодні) є святковим і особливим—"День Калії", коли весь світ ніби завмирає в очікуванні магічного перетворення.

Я дивилась на своє відображення, й критично розглядала сукню, яку одягала на це свято ось уже років 5 поспіль, а може і більше. Сукня пшеничного кольору із простого полотна, без вирізу із довгими рукавами що розширювались й на яких були вишиті колоски. На Подолі сукні теж були колоски і вони мені нагадували дитинство. Волосся я сплела у косу й закріпила мов корону на голові обвівши її по кругу. 

Переважно мені було байдуже на свої наряди, зачіску, але сьогодні… Сьогодні хотілось виглядати гарно, тому усе дратувало. І стара сукня, й зачіска, навіть туфлі, які я з переважно радістю одягала на усі свята. Вони сьогодні задались мені затертими. Може краще залишитись у кімнаті? Не ходити на святкування? Не травити собі душу… Не бачити тих, кого краще залишити у минулому. А може і Драгомир і Еран покинули Бібліотеку? Навіщо їм гаяти свій час тут, зустрічаючи зірку Калію, а не у столиці з модними красунями, а серед працівників Бібліотеки. Мабуть, що так. 

Я вдихнула й видихнув, і ще раз шумно вдягнула повітря носом й дуже повільно видихнула. Ці вправи допомагають мені заспокоїтись. Але не сьогодні, я чомусь навпаки ще більше напружилась, передчуваючи щось неминуче.

В двері постукали, і одразу зайшли. Спочатку я думала що це Естонія та помилилась. До кімнати зайшла Кайла, вона широко посміхнулась й відкрила руки для обіймій.

— Авреліє! Так рада тебе бачити, — і вона мене обняла, міцно й щиро.

— Кайла, коли повернулась? І де ти була? Кайла разом із Старійшиною Бібліотеки, Премудрим Семеоном, відправлялась до філіалу Бібліотеки Богів, що знаходився на самому кордоні з лісосмугою. І вважається небезпечним місцем, через часті напади диких звірів. Та я там жодного разу не була.

— Ти знаєш де я була, і те, що не можу сказати причину. Правила Бібліотеки, міцно звʼязують нас.

Дівчина промовила із сумом, що здалось мені підозрілим, бо Кайла завжди весела, позитивна й усміхнена. Її рудий колір волосся асоціювався мені з лисицями, які на жаль на межі вимирання, їх безжально знищують браконьєри, через красиве хутро, яке ніяк не вийде з моди. Навіть очі схожі, карі із жовтим крапленням, і курносий, задертий вгору носик. І обличчя всипане ластовинням. Зовнішність Кайли була нестандартною і не відповідала теперішнім класичним канонам (блідій шкірі, темному волоссю, чорним очам). Та для мене, вона була справжньою красунею. 

— Так, знаю.

Теж із сумом відповіла. І мимоволі пригадала момент, коли давала присягу. 

«Згадала день, як стояла перед стародавнім кам'яним постаментом, а над мною — мовчазні очі Премудрого Семеона, що ніби слідкували за кожним моїм рухом. Його глибокий голос відлунював у стінах, коли він вимовляв слова присяги, які відтепер мали стати частиною мого життя.

— Присягаю не розголошувати таємниць цієї бібліотеки, — урочисто промовила я, поклавши руку на давню книгу, відчуваючи її холодну поверхню, — не давати доступу до знань тим, кого не схвалено  Премудрими. Не передавати знання, що містяться тут, за межі стін цієї бібліотеки без дозволу. Не відкривати книги, що позначені знаком забуття, та не вимовляти їхніх назв уголос.

— Присягаю зберігати порядок у бібліотеці, стежити за тим, щоб кожна книга займала своє місце. Захищати бібліотеку від тих, хто прагне зловживати її знаннями, та не дозволяти жодній книзі залишати це місце без дозволу Премудрих.

— Присягаю не ставити запитань про походження книг, що містяться тут, не шукати відповіді на питання, які можуть призвести до небезпеки. 

— За кожне порушення — наслідки невідворотні, — промовив Примудрий Семеон і уважно вивчав моє обличчя.

Він підняв свою руку, і я побачила в його очах знак — момент, що вже не можна було відвернути. Він дістав маленький срібний ніж і простягнув мені. Відчувши легкий холод металу, я зробила невеликий надріз на пальці й побачила, як кров почала збігати з нього. Краплі впали на книгу, яка лежала переді мною, і в ту мить вона засяяла (здається, бо я досі не знаю, чи то був плід моєї уяви, чи правда).

Кожна крапля, що торкалася сторінок, моментально зникала, а на її поверхні проступали нові слова — свідчення моєї присяги. Писання велося без жодного пера — кров сама творила слова. Кожна літера тягнула з мене сили, наче бібліотека забирала частинку мене, закріплюючи зв'язок, якого вже не можна було розірвати. Відчуття були не з приємних. Після присяги, відчувала себе як видушена ганчірка.»

— Авреліє, з тобою все гаразд? - Кайла з турботою оглядала мене.

— Так, просто задумалась. То ми йдемо на святкування? Чи все пропустимо?

Я спробувала посміхнутись, та вийшло не дуже весело.

— Звісно йдемо, я ж прийшла поспішити тебе.

І ми вийшли з кімнати, далі з будівлі де мешкали усі хто мав відношення до Бібліотеки, минули невеликий двір і попрямували до великого вогнища, що виднілося та пробивалося крізь темряву. Яка уже запанувала й не збиралась легко віддавати свої права. Було людно, особливо, враховуючи, попередні роки. Цікаво, чому цього річ по іншому? Усе по іншому…