Розділ 6

Ніч опустилася на містечко, принісши із собою прохолоду й довгоочікувану тишу. Юля лежала у своєму ліжку, загорнувшись у легку ковдру, але сон не йшов. Занадто багато подій звалилося на неї за один день. Шум шкільних коридорів, Денис на пустирі, знайомство Блейка з мамою... Усе це крутилося в голові яскравим калейдоскопом.

​Вона перевернулася на бік і подивилася на підлогу біля ліжка. Там, де раніше лежав великий м'який килимок Блека, тепер було порожньо. Юля зітхнула. Їй досі неприродно і тоскно було засинати одній, без заспокійливого сопіння її добермана під боком.

​Раптом кімнату залило м'яке сріблясте світло — хмари розійшлися, оголюючи повний місяць. Юля підвелася, підійшла до вікна і відчинила стулку. Червневе повітря пахло нічною свіжістю і квітучим бузком.

​Вона подивилася на сусідній будинок баби Галі. Вікно на другому поверсі, прямо навпроти її власного, було відчинене. Світло там не горіло, але завдяки місячному сяйву Юля чітко розгледіла високий силует.

​Блейк стояв біля підвіконня. На ньому були лише вільні спортивні штани, а міцна, мускулиста спина та широкі плечі виблискували під місячними променями. Його голова була трохи піднята вгору — він ловив нічні потоки повітря, прислухаючись до шурхоту нічного міста.

​Ніби відчувши її погляд, Блейк різко повернув голову в її бік. Його звірині почуття працювали бездоганно навіть на відстані. У темряві його очі на мить спалахнули знайомим золотаво-бурштиновим вогнем, відбиваючи місячне світло.

​Він м'яко, абсолютно безшумно скочив на підвіконня, а наступної миті Юля навіть не встигла зойкнути.

​Блейк легко, з хижою грацією перемахнув через відстань між своїм вікном і товстою гілкою старої яблуні, що росла на межі подвір'їв. Дерево навіть не поворухнулося, не зронило жодного листочка. Ще один плавний, пружинистий рух — і хлопець уже стояв на її підвіконні, пригнувши голову, щоб не зачепити раму.

​— Ти здурів? — переляканим пошепки вигукнула Юля, відступаючи на крок углиб кімнати. — А якщо мама почує?

​— Не почує, — так само тихо, з глибокою хрипотою в голосі відповів Блейк, легко зіскакуючи на підлогу її кімнати. — Вона міцно спить. Я чув її рівне дихання ще зі свого будинку.

​Він зробив крок до неї, і Юля знову відчула це неймовірне, магнетичне тепло, яке виходило від його тіла. У місячному світлі його обличчя здавалося висіченим із мармуру — гострі вилиці, вольове підборіддя і безмежно ніжний, відданий погляд чорних очей.

​— Чому ти не спиш? — запитала вона, спершись спиною на край столу й заглядаючи в його обличчя. — Перший день у людській школі тебе зовсім не втомив?

​— Перевертні моєї породи мало сплять, коли повний місяць, — Блейк підійшов зовсім близько, зупинившись за сантиметр від неї. — Моя кров вирує. Але головне... я не міг заснути там, на чужому ліжку, бо не чув твого запаху. Мій пес  усередині просто вив від туги.

​Він повільно підняв руку. Його велика, гаряча долоня обережно, ледь торкаючись, лягла на її щоку. Юля затамувала подих. Його пальці були такими сильними, але водночас неймовірно ніжними, наче він торкався до чогось найціннішого у своєму житті.

​— Я просто хотів перевірити, чи ти в порядку, — тихо прошепотів він, великим пальцем витираючи невидиму порошинку біля її ока. — Хотів переконатися, що ти не плачеш.

​Юля відчула, як її серце забилося десь у самому горлі. Вона накрила його гарячу долоню своєю маленькою рукою і тихо посміхнулася:

​— Я не плачу, Блейку. Тепер, коли ти поруч... мені більше нема чого плакати.

​Хлопець полегшено зітхнув, і цей звук знову нагадав їй його собачу подобу. Він опустився на підлогу прямо біля її ніг, спершись спиною про ліжко — точнісінько в ту саму позу, в якій зазвичай спав її великий чорний доберман.

​— Лягай спати, Юлю, — тихо сказав він, заплющуючи очі. — Я побуду тут. Охоронятиму твій сон, як і раніше.

​Юля не стала сперечатися. Вона повернулася в ліжко, укрилася ковдрою і лягла так, щоб її рука звисала вниз. Її пальці торкнулися його короткого темного волосся на затылку. Блейк ледь помітно поворухнувся, підставляючи голову під її долоню, і тихо, заспокійливо зітхнув.

​Уперше за довгий і важкий місяць Юля заснула миттєво. Надійна, сильна і безмежно вірна нічна варта була на своєму місці, і жодне зло світу не наважилося б порушити цей спокій.

Ранок увірвався в кімнату разом із дзвінким щебетом пташок та яскравими променями червневого сонця. Юля солодко потягнулася в ліжку й розплющила очі, відчуваючи дивну, забуту легкість у всьому тілі. Вона вперше за довгий час спала без тривожних снів.

​Дівчина миттєво згадала події минулої ночі й різко опустила погляд на підлогу біля ліжка.

​Там уже нікого не було. Килимок лежав порожнім, але ковдра, яка звисала до самої підлоги, усе ще зберігала ледь помітне, затишне тепло. На підвіконні вікна, яке вона забула зачинити, лежала свіжа, вмита ранковою росою рожева троянда з її власного саду. Блейк зірвав її перед тим, як безшумно повернутися до свого будинку.

​Юля взяла квітку, вдихаючи її солодкий аромат, і мимоволі посміхнулася. Цей хлопець-перевертень поєднував у собі дику, небезпечну природу та якусь неймовірну, зворушливу турботу.

​— Юльчику, вставай! Проспиш школу! — почувся з кухні голос мами.

​Дівчина швидко схопилася з ліжка, одягла шкільну форму й побігла вмиватися. Уже за п'ятнадцять хвилин вона стояла на порозі кухні, де мама якраз наливала в чашки чай.

​— О, ти сьогодні така сяюча, — помітила мама, уважно подивившись на доньку, і на її обличчі з'явилася полегшена посмішка. — Нарешті до тебе повертається гарний настрій. Це через твого нового друга? Блейк справді справляє враження дуже надійного хлопця.

​— Так, мамо, він... він справді чудовий, — відповіла Юля, швидко випиваючи свій чай. Вона не хотіла змушувати його чекати.

​Коли Юля вийшла на подвір'я, застібаючи на ходу рюкзак, Блейк уже чекав на неї біля хвіртки. На ньому була біла сорочка зі шкільної форми, яка вигідно підкреслювала його засмагу та широкі плечі, і чорні штани. Руки він тримав у кишенях, а погляд його темних очей був зосереджений виключно на хвіртці її будинку.