Розділ 5

Вони сиділи на затишній кухні, і Юля спостерігала, як Блейк намагався впоратися зі звичайною людською чашкою. Його великі пальці обережно тримали тонку порцелянову ручку, наче він боявся розчавити її одним рухом. Кожен його жест усе ще залишався занадто точним, занадто зосередженим — звіриний контроль нікуди не зник.

— Отже, план такий, — Юля зробила ковток чаю і сперлася підборіддям на долоні. — Мама прийде о сьомій. Ти не можеш просто сидіти тут без пояснень. Ми скажемо, що ти — син моєї далекої подруги по листуванню з іншого міста... ні, краще, що ти приїхав здавати іспити й шукаєш житло.

Блейк підняв на неї свої глибокі чорні очі, уважно вбираючи кожне слово.

— А чому я не можу просто сказати правду? — тихо запитав він, ледь помітно нахиливши голову набік. — Твоя мама добра. Вона лікувала мою лапу, коли я був... меншим. Вона плакала разом із тобою, коли я пішов.

— Тому що люди не вірять у перевертнів, Блейку, — зітхнула Юля, протягнувши руку й легенько торкнувшись його гарячих пальців. — Якщо ми скажемо правду, вона викличе лікарів. Для її ж спокою ти зараз — просто мій новий однокласник, якому потрібна допомога з житлом. Твоя зграя подбала про документи, тож офіційно ти чистий.

Блейк слухняно кивнув. Коли справа стосувалася правил людського світу, він беззаперечно довіряв своїй хазяйці.

— Добре. Я зроблю так, як ти скажеш, — погодився він, і в його голосі пробриніла така знайома, абсолютна готовність виконати будь-яку її команду. — Але я не можу жити далеко. Мій пес витиме, якщо я не чутиму твого дихання вночі.

Юля відчула, як по тілу розлилося приємне тепло, а щоки знову зрадницьки порозовішали. Вона відвела погляд на вікно.

— Сусідній будинок баби Галі порожній, його здають на літо, — тихо промовила вона. — Вікна твоєї майбутньої кімнати виходитимуть прямо на моє подвір'я. Думаю, грошей твоєї зграї вистачить, щоб зняти його сьогодні ж.

Блейк миттєво підвівся з-за столу. Його постава знову стала зібраною та рішучою. Почувши, що він зможе бути поруч і бачити її щодня, він не хотів втрачати ні хвилини.

— Я йду до неї прямо зараз, — упевнено сказав він, закидаючи рюкзак на одне плече.

Перед тим як вийти з кухні, він зупинився біля Юлі. Його велика долоня обережно лягла на її верхівку, пальці на секунду заплуталися в її волоссі — цей жест замінив йому звичне собаче потирання носом об її щоку.

— Чекай на мене. Я повернуся до того, як прийде твоя мама, — тихо пообіцяв Блейк.

Юля залишилася на кухні сама, слухаючи, як тихо зачинилися вхідні двері. Вона підійшла до вікна й побачила, як висока, міцна постать у чорному впевнено крокує через подвір'я до сусідського паркану. Серце дівчини калатало в шаленому, але нарешті щасливому ритмі.

Все змінювалося надто швидко, але вперше за довгий час вона більше не боялася майбутнього. Бо знала: її вірний доберман завжди триматиме її в полі свого зору.

Минуло трохи більше години. Юля ходила кімнатою з кутка в куток, раз у раз визираючи у вікно. На стіні цокав годинник, наближаючи стрілку до сьомої вечора — часу, коли мама мала повернутися з роботи.

Раптом з боку сусідського подвір'я почувся знайомий хрускіт гравію. Юля прильнула до скла. Через хвіртку баби Галі впевненою, розмашистою ходою виходив Блейк. У його руці переможно білів акуратно складений аркуш паперу, а на обличчі вперше за весь день з'явилася задоволена, суто чоловіча усмішка. Проте навіть зараз у його рухах проглядалася хижа грація — він перемахнув через низький декоративний парканчик між їхніми ділянками так легко, наче під його ногами були не кросівки, а сильні лапи.

Вхідні двері тихо відчинилися, і Блейк переступив поріг кухні.

— Готово, — коротко кинув він, кладучи на стіл договір оренди. — Баба Галя спочатку довго розпитувала, хто я і звідки, але коли я показав гроші й пообіцяв допомогти скопати город, вона віддала ключі.

Юля полегшено зітхнула, дивлячись на хлопця з неприхованим захватом:

— Ти справді навчився домовлятися з людьми. Молодець, Блейку!

Похвала подіяла на перевертня магічно. Його плечі розгорнулися, а в очах спалахнув знайомий вогник радості — точно так само її доберман крутив хвостом і гордо піднімав голову, коли вона хвалила його за виконану команду «апорт».

— Моє вікно прямо напроти твого, — тихо, з особливою інтонацією додав він, підходячи ближче. — Я вже перевірив. Якщо вночі щось трапиться, мені знадобиться всього три секунди, щоб скочити на яблуню і опинитися в твоїй кімнаті.

Юля не встигла відповісти, бо з вулиці донісся звук важких кроків і рипіння хвіртки. Серце дівчини миттєво пішло в п'яти.

— Мама! — прошепотіла вона, панічно дивлячись на Блейка. — Так, згадуй план. Ти — мій новий однокласник, приїхав здавати іспити, зняв будинок по сусідству і зайшов позичити... позичити сіль! Ні, краще підручник з геометрії!

Блейк миттєво зібрався. Його постава знову стала стриманою, а вираз обличчя — спокійним і серйозним.

Двері відчинилися, і в коридор зайшла втомлена після зміни мама, тримаючи в руках важкий пакет із продуктами. Вона роззулася, важко зітхнула і пройшла на кухню:

— Юльчику, я так втомилася, на роботі сьогодні справжній хаос... — мама застигла на порозі, помітивши високого, широкоплечого хлопця в чорній футболці, який чемно стояв біля столу. — Ой. Добрий вечір. А ми... маємо гостей?

Юля швидко зробила крок уперед, намагаючись закрити собою Блейка, хоча з його зростом це було марною справою.

— Мамо, знайомся! Це Блейк, — якнайбільш невимушено вимовив дівчина, хоча її голос трохи здригнувся. — Він сьогодні перевівся до нашого класу. Блейк приїхав з іншого міста і якраз щойно зняв на літо будинок у баби Галі. Він зайшов... е-е-е... запитати, яку тему ми проходимо з геометрії!

Мама здивовано підняла брови, перевівши погляд з дочки на новенького. Вона пильно вглядалася в його обличчя, і Юля на мить злякалася, що мама помітить цю дивовижну схожість. Ті ж самі глибокі, проникливі чорні очі, та ж сама горда посадка голови...