Епілог

Серафима стояла біля вікна і зачаровано спостерігала як сонячні промені знищують залишки ночі. Перетворившись на стрига, вона одразу стала верховною, хоч і без пташенят. Кров хранительниці бунтувала та не дозволяла коритися Ликерії. Вбивши Джакомо, Серафима отримала владу Верховного над його гніздом.

Минуло чотири роки після тієї події. Вона втекла з Лукою до Бухаресту, сподіваючись, що велике гніздо захистить їх від небезпек. Проте пташенята не поспішали визнавати Серафиму Верховною. Бунтівних пташок Лука одразу знищив, решта – притихли й не насмілювалися заперечувати її владу. Так, двоє Верховних об’єднали Гнізда і стали дуже сильними.

Серафима важко звикала до нового життя. Заради коханого вона залишила все, остаточно попрощалася з минулим  і жодного разу не пошкодувала про це. Лука виявився турботливим та люблячим, готовим знищити будь-кого, хто становив небезпеку. Він робив її щасливою і кожного дня доводив своє кохання. Зараз, чоловік підкрався та обійняв жінку за талію, притулившись тілом до її спини. Ніжним поцілунком доторкнувся до шиї, викликаючи млість у серці.

- Доброго світанку, кохана!  

- І тобі доброго, - Серафима розвернулася та спіймала його губи у полон своїх вуст. Поцілунки Луки й досі дурманили та п’янили, усипляли пильність й надавали відчуття безпеки.

Несподівано чоловік насторожився та, відірвавшись від бажаних губ, прислухався. Серафима зробила те саме і відчула пришвидшене серцебиття і як гаряча кров вирує по венах. Сумнівів не було, якийсь смертний забрів до їхнього будинку. Хоч Серафима і пила кров, проте ще жодної людини не вбила. Завжди зупинялася вчасно й зникала в нічній пітьмі. Закохані переглянулися і без слів спустилися на перший поверх. Прозвучав стук у двері й Лука рішуче їх відчинив. Йому цікаво поглянути на безстрашного, який насмілився їх потурбувати.

Перед очима постав той, кого він аж ніяк не очікував побачити. Ілля Сперанський стояв на порозі маєтку й без жодного натяку на страх, свердлив гнівним поглядом стрига. З-за широкої спини виглянула Серафима й не втримала свого здивування:

- Ілля?

- Запросиш, чи мені й далі стояти на порозі?

- Заходь, звісно, просто не очікувала тебе тут побачити, - поки дівчина незграбно виправдовувалася, Лука зробив крок убік, пропускаючи незваного гостя. Сперанський впевнено увійшов у будинок та господарським поглядом оглянув кімнату. Його впевненість й сам візит не подобалися Луці. Він з гуркотом зачинив двері.

- А ти самовбивця, якщо з’явився, щоб знищити нас. Тобі не впоратися з нами.

- Я й не збирався. Ніколи б не зміг убити Серафиму, - щодо Луки ніяких зізнань не почулося й це дещо насторожило стрига. Дівчина рукою вказала на вітальню.

- Проходь сюди, на жаль, з відомих тобі причин, у нас немає чим тебе пригостити.

- Не страшно, я не їсти сюди прийшов.

Ілля сів у широке крісло. Виглядав впевнено, невимушено та поважно. Серафима розмістилася на канапі, про себе відмітивши як змужнів чоловік. Його обличчя вкрилося легкою щетиною, риси обличчя набули суворості, що надзвичайно йому личили. Він не поспішав озвучувати причину свого візиту і, щоб заповнити незручну тишу, дівчина поцікавилася:

- Як мій батько?

- Після того, як твій… - Ілля явно добирав слово, яким мав охрестити Луку. Хоч і минули роки, проте взаємна неприязнь нікуди не поділася. Зрештою, не підібравши відповідного слова, щоб не образити стрига, просто продовжив: - як Лука навіяв на нього, що ти вийшла заміж та переїхала, він почувається добре. Навіть не сумує за тобою. Магія діє.

Серафима раділа. Вона безмежно скучила й сподівалася колись навідатися у рідне місто. Її роздирала цікавість. Хотілося довідатися про кожного жителя, дізнатися як склалися їхні долі. Розпочала з того, хто не був її байдужий.

- Ти як?

- О, після перетворення у мене відкрилися приховані таланти. Кров Тіамат хоч і обернула мене на людину, проте зробила сильнішим. Я легко підіймаю вантажі, відчуваю стрига на відстані. Мені досить поглянути на нього, щоб розпізнати істинну суть. А найдивовижніше – коли розглядаю труп, який загинув від стрига, то бачу мить його смерті. До речі конюха, якого вбили під час нашого невдалого сватання, згубив той друг з Індії. Схоже він давно стежив за Лукою і тільки вичикував відповідної миті.

Серафима була вражена. Ілля став супер мисливцем і безжально винищував стригів. Вони знаходилися по різні боки життя й здавалося б, у них уже не може бути спільних інтересів. Ілля роззирнувся кімнатою, ніби когось шукаючи.

- А руда не з вами?

- А ти скучив? – з докором у голосі пирскнув Лука. – Ми попрощалися з Ликерією ще чотири роки тому. Вона планувала з Аурелієм відвідати південь, хотіла подихати морським повітрям. Від тоді мені про неї нічого не відомо.

- Жаль, я розраховував на цю лисицю, - Ілля скривився так, що й зовсім не було відчутно того жалю, про який стверджував. Лука не витримав і спираючись об коробку дверей, нарешті озвучив те, що найбільше хвилювало:

- Чого ти тут? Явно не для сентиментальних спогадів.

- Не для них. Мені потрібна ваша допомога. Один Верховний викрав хранительницю. Він хоче її крові, але прагне, щоб дівчина віддала її добровільно. Заради цього зваблює та переконує у щирості свого кохання, наслідує твій приклад.