Поки відчинені двері

Розділ 4

Марко звернув до дверей. Зробив це так буденно, ніби його послали до складу по забуту річ. Обійшов стовп, ступив на майданчик і сам узявся за край стулки. Лада відступила на пів кроку, впускаючи його. Данило вже був біля сходів.

У дворі скрипів віз. Вартовий з мотузкою відійшов, пропускаючи заднє колесо, й озирнувся туди, де лишив Марка. Лада побачила, як його рот округлився ще до того, як він гукнув. Вона штовхнула стулку. Та легко пішла до рами й сіла в притвор. Клямка клацнула. Лада ступила на сходи.

Марко піднімався, беручись обома руками за поруччя. Данило пропустив його перед собою. Внизу під навісом знову гукнули, цього разу вже до вартового при воротах. На галереї Марко простяг руку до дверей своєї кімнати. Лада побачила зблизька, що від нігтів у нього до зап’ястя йде темна смуга, наче він витер об себе мокру дошку.

— Куди? — притишено спитав Данило.

— Там сорочка. Голка в ній.

Марко сам відняв руку від клямки. Тоді пройшов повз двері й показав на далекий кінець галереї. Лада пам’ятала дверцята, що їх Данило показав від сходів. Звідси до них треба було пройти повз три підйомні вікна, два зачинені й одне без стулки. Крізь відкрите вікно на настил лягало світло з двору.

Під навісом смикнули двері. Вартовий, видно, звик, що їх треба підважувати, бо дерево двічі коротко стукнуло об притвор. Тепер вистачило б просто підняти клямку й штовхнути. Лада побігла останньою, ледь торкаючись долонею стіни. Біля відкритого вікна Данило присів, і вона теж пригнулася. Віз якраз повернув до воріт. На кінці балки, що хиталася над задком, знову показався її стес. Лада бачила його одну мить між Даниловим плечем і підвіконням. Далі за вікном лишилися кінські сліди, повні води.

Попереду Марко дістався дверцят і почекав, поки Данило підійде. Лада бачила, що Данило шукає ручку там, де її поставили б на звичайні двері. Марко підняв дерев’яний засув майже біля самої підлоги. Дверцята відчинилися назовні. У проріз тягло холодом від стіни навпроти.

Зовнішні сходи спускалися в тісний просвіт між складом і муром. Поки вони йшли, Лада чула внизу тільки власну спідницю, що чіплялася за шорстку цеглу. Марко спинився перед хвірткою. Він нахилився до щілини, подивився в провулок і вже тоді натиснув на клямку.

У провулку стояла бочка під ринвою. Лада притримала хвіртку, щоб та не вдарила по бочці, й причинила її. Данило повів Марка в бік від складських воріт, повз глухі вікна. Ніхто не кинувся за ними з хвіртки. Десь за муром колесо брязнуло об камінь. Далі тріск потонув у рівному стукоті копит.

— Ти зможеш іти? — спитав Данило, коли вони звернули за ріг.

Марко подивився на нього.

— Я ж іду.

— До пральні ще три завулки.

— То й ходімо. Я тільки чобота не дістав із-під стільця. Оцей не мій.

Лада глянула на його ноги. Один чобіт був чорний, другий бурий, із халявою, закороткою для його штаниці. Коли Марко знову рушив, стало видно, що правий чобіт він волочить, щоб не зіскочив із п’яти. Данило підлаштувався під той коротший крок. Він хотів узяти Марка під руку, але Марко лише пересунувся ближче до стіни, даючи йому більше місця на бруківці.

Біля водостоку довелося переступити широку калюжу. З-під воріт борошняної комори пробивалася смужка світла. Хтось вимітав на мокрий камінь борошно. Лада на мить сповільнила крок, наче зараз із-за воріт мала визирнути Орися. Віник із поламаним держаком відразу сховався. Данило тим часом уже звернув під мотузки, перекинуті з двору пральні на другий бік завулка.

Біля діжок було двоє пральників. Один лив воду з відра, другий насипав золу в полотняний мішок. Данило підняв руку, вітаючись. Пральник із відром кивнув на двері за навісом. Данило постукав. Лада почула, як засув усередині скреготнув по дереву. Килина сама відчинила й мовчки пропустила їх із двору через сіни. У кімнаті Лада побачила край рушника на лаві. Яринині чоботи стояли біля печі, повернуті підошвами до тепла.

— Заснула, — сказала Килина, помітивши її погляд. — Хотіла дочекатися, поки рукавиця висохне, та втомилася дивитися.

Вона дала Маркові ослінчик і глек води. Марко налив трохи в миску, помив руки й знову помив, бо з-під нігтя ніяк не виходила чорна скіпка. Данило поставив перед ним тарілку з рештками пирога. Сів так близько, що їхні коліна торкнулися.

— Гроші за рейс у мене, — сказав він. — Я тоді лишив їх собі до вечора.

— Зараз залиш мені пиріг.

Данило посунув тарілку. Марко взяв шматок, але їсти не почав. Пальцем відламав скоринку, а тоді повернув її на місце.

— Знаєш, що вони везли? — спитав він у Данила.

— Я бачила балку, — озвалася Лада. — Цілу. З-під нашої брами.

Марко повернувся до неї всім тілом. Миска під його ліктем хитнулася. Вона встигла підтримати її за край.

— Мене розпитували, хто ще був на майданчику, коли її піднімали, — сказав Марко. — Я ніс розписку до складу через майданчик, а там якраз підводили віз під балку. Уже на складі, коли я пішов по мішки, мене завернули до писаря. Розписку він узяв, а мені сказав сісти й згадувати, хто був при брамі.

— Куди повіз візник?

Марко витер мокрий великий палець об коліно. На штанині лишилася темна пляма.

— У теслярський двір. Той, що на північному боці міста. На дощечці з воза їхній старий знак, по ньому й упізнав. Писар покликав візника й прочитав йому, що куди везти. Уранці балку приймуть у дворі. Наступного дня опівдні її розпиляють.

Лада пересунула миску далі від краю. Під нею лишилося мокре коло. Вона подумала про довгу рівну сторону балки, яку можна ще раз притиснути до землі. І про шматки, що їх легко було б узяти вдвох, один за одним.

— Марку, ти ту мітку ще впізнаєш?

— Упізнаю. Можу намалювати. Тільки хай мені рука трохи зігріється.

Лада підвелася й попросила в Килини чисту ганчірку. Килина зняла з жердини дві, одну дала їй, другу поклала Маркові на коліна. Лада витерла руки й застебнула плащ. Ключ від скрині був у правій кишені, гребінець у лівій. Вона перевірила їх у тій самій послідовності ще раз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше