Розділ 7.

Селін стояла посеред кімнати із заплющеними очима.

Ніхто не наважувався її торкнутися.

Навіть Кай.

Він дивився на неї, стискаючи пальці, ніби боявся, що будь-який рух зламає те, що нарешті почало повертатися.

— Селін?

Вона не відповіла.

Її дихання стало повільнішим.

Потім вона прошепотіла:

— Тут було холодно.

Кай нахмурився.

— Що?

— У першому циклі.

Вона відкрила очі.

— Саме тут.

Ева завмерла.

— Ти згадуєш кімнату?

— Ні.

Селін подивилася на стіну.

— Я згадую ніч.

Вона зробила крок назад.

Перед її очима вже не було старої кімнати.

Був інший час.

Інше світло.

Їй сімнадцять.

Каю двадцять один.

Вони стоять у тому самому будинку.

Але будинок ще не виглядає покинутим.

На кухні горить лампа.

Дощ б'є по вікнах.

Селін тримає в руках чорну коробку.

Кай стоїть навпроти.

— Ти впевнена?

— Ні.

— Тоді не роби цього.

— Якщо я не зроблю, вони знайдуть Міру.

Кай похитав головою.

— Вони вже знають про неї.

— Не знають, де вона.

— Дізнаються.

— Саме тому ти маєш забути.

Кай дивиться на неї.

— Я не хочу.

Селін усміхається.

Сумно.

— Я теж.

Спогад урвався.

Селін різко вдихнула.

Кай був поруч.

— Що ти бачила?

Вона подивилася на нього.

— Нас.

— Коли?

— Перший цикл.

Ева підійшла ближче.

— Що ти робила?

Селін відповіла не одразу.

— Я просила Кая стерти мене.

Кай заплющив очі.

— Навіщо?

— Щоб система не могла використати мене для пошуку Міри.

— Але чому саме ти?

— Бо вони вже знали, що я пов'язана з тобою.

Вона зробила паузу.

— Якщо вони знайдуть мене, вони знайдуть тебе.

— І що ти придумала?

Селін подивилася йому прямо в очі.

— Я вирішила, що ти маєш мене забути.

— І ти думала, що я погоджуся?

— Ні.

Кай ледь усміхнувся.

— Нарешті щось логічне.

Селін теж ледь усміхнулася.

Але усмішка швидко зникла.

— Ти погодився.

Кай мовчав.

— Ти сказав, що якщо це врятує мене, ти зробиш це.

— Я б зробив.

— Тому що ти завжди так робиш.

— Що?

— Береш усе на себе.

Кай подивився на підлогу.

Селін продовжила:

— Я боялася, що після стирання ти почнеш шукати мене.

— Почав.

— Я знаю.

— Звідки?

— Бо я теж шукала тебе.

Кай підняв голову.

— Ти пам'ятала?

— Не свідомо.

— Але?

— Я знала, що когось втратила.

У кімнаті стало тихо.

Леон відвернувся, даючи їм простір.

Міра сиділа на підлозі біля стіни.

Ева дивилася на них із важким виразом обличчя.

— Тепер ти розумієш, чому цикл не можна було завершити, — сказала вона.

Кай повернувся до неї.

— Ні.

— Що?

— Я розумію протилежне.

Ева нахмурилася.

— Що?

— Цикл не треба було ламати.

Всі подивилися на нього.

— Його треба було закінчити.

Ева мовчала.

Кай підійшов до консолі.

— Ми весь час намагалися зупинити систему.

— Так.

— Але система завжди запускала новий цикл.

— Так.

— Отже, вона отримувала те, чого хотіла.

— Що?

Кай подивився на екран.

— Щоб ми грали за її правилами.

Селін підійшла до нього.

— Тоді що робимо?

— Не граємо.

Він подивився на три кнопки.

ПАМ'ЯТАТИ.

ЗАБУТИ.

ПОВТОРИТИ.

Потім на четверту.

ВИЙТИ.

Кай торкнувся її.

Екран засвітився.

УМОВА НЕ ВИКОНАНА.

— Яка ще умова?

З'явився новий напис:

ПЕРШИЙ СВІДОК МАЄ ВІДМОВИТИСЯ ВІД РОЛІ СВІДКА.

Кай насупився.

— Це що означає?

Ева відповіла:

— Ти більше не повинен бути тим, хто пам'ятає за всіх.

Кай подивився на Міру.

— Тоді хто?

Міра піднялася.

— Ніхто.

Кай повернувся до неї.

— Ніхто?

— Так.

— Але якщо ніхто не пам'ятатиме...

— Ми всі пам'ятатимемо самі.

Селін подивилася на неї.

— Ти хочеш, щоб ми відмовилися від ролей?

Міра кивнула.

— Саме цього вони боялися.

Леон підійшов ближче.

— Хто?

Міра подивилася на Еву.

Ева відповіла:

— Система.

— Ні, — сказала Міра.

Вона показала на стелю.

— Не система.

Усі підняли голови.

— Люди, які нею керують.

Кай завмер.

— Вони досі тут?

Ева кивнула.

— Так.

— Де?

Жінка подивилася на екран.

На ньому з'явилося нове зображення.

Не підвал.

Не будинок.

Велика кімната.

Десятки людей сиділи перед моніторами.

Вони спостерігали за ними.

Селін прошепотіла:

— Вони дивляться на нас.

— Так.

Кай підійшов ближче до екрана.

Один із людей у кімнаті підняв голову.

Наче побачив його.

Потім усміхнувся.

І натиснув кнопку.

На екрані з'явився напис:

ПРОТОКОЛ 17 ПЕРЕХОДИТЬ У ФІНАЛЬНУ ФАЗУ.

Кай подивився на Еву.

— Скільки в них часу?

— Не знаю.

— Скільки в нас?

Ева глянула на таймер.

00:17:00

Сімнадцять хвилин.

Селін тихо сказала:

— Вони дали нам сімнадцять хвилин.

Кай кивнув.

— Ні.

— Що?

Він усміхнувся.

— Вони зробили помилку.

— Яку?

Кай показав на таймер.

— Вони знову дали нам число.

Леон нахмурився.

— І?

— Ми вже знаємо, що робити з цифрою сімнадцять.

Селін зрозуміла першою.

Вона подивилася на стіну.

На старий напис:

17.

Потім на Кая.

— Кімната сімнадцять.

— Так.

Ева зблідла.

— Ні.

— Чому?

— Бо кімната 17 була місцем, де почався перший цикл.

Кай усміхнувся.