Розділ 5.

Селін не відводила погляду від вікна.

Чоловік стояв під дощем.

Не ховався.

Не поспішав.

Просто дивився на будинок.

Наче знав, що вони дивляться на нього.

Кай підійшов ближче.

— Це він?

Мати Селін кивнула.

— Так.

— Твій чоловік?

— Так.

Кай подивився на неї.

— Тоді чому він досі живий?

Жінка не відповіла.

Селін різко повернулася до неї.

— Ти сказала, що він почав усе це.

— Я сказала, що він почав програму.

— Це те саме.

— Ні.

— Для мене так.

Мати Селін опустила очі.

— Я теж так думала.

Унизу автомобіль моргнув фарами.

Раз.

Другий.

Третій.

Кай насупився.

— Він подає сигнал.

— Це не сигнал, — сказала жінка.

— Тоді що?

Вона подивилася на нього.

— Він знає, що ти тут.

Кай тихо засміявся.

— Це ми вже зрозуміли.

Селін глянула на нього.

— Ти зараз смієшся?

— Ні.

— Ти буквально смієшся.

— Це нервова реакція.

— У тебе вона дуже недоречна.

— Знаю.

Леон стояв біля дверей.

— Нам треба йти.

Кай повернувся.

— Куди?

— Вниз.

Мати Селін різко похитала головою.

— Ні.

Леон подивився на неї.

— Він зайде.

— Саме цього я й боюся.

Кай підійшов до дверей.

— Тоді ми не будемо чекати.

Мати Селін схопила його за руку.

— Каю.

Він зупинився.

Вона дивилася на нього з таким страхом, якого він раніше не бачив.

— Якщо він тебе побачить, усе зміниться.

— Уже змінилося.

— Ти не розумієш.

— Тоді поясни.

Жінка мовчала.

Кай відступив.

— Ти весь цей час знала, що мій брат живий.

— Так.

— Знала про Леона.

— Так.

— Знала про вісімнадцятого.

— Так.

— І знала, що ми повернемося сюди.

— Так.

Кай кивнув.

— Тоді скажи хоча б одну річ, якої я ще не знаю.

Жінка подивилася йому прямо в очі.

— Ти був не першим.

Кай завмер.

Селін нахмурилася.

— Що це означає?

— До Кая був інший.

Леон підняв голову.

— Інший учасник?

— Ні.

Жінка подивилася на Селін.

— Інша дитина.

Тиша.

— Хто? — запитала Селін.

— Твій батько.

Селін застигла.

— Що?

— Він був дитиною в першій версії програми.

Кай повільно сказав:

— Тому він її й створив.

Жінка кивнула.

— Він хотів зрозуміти, що з ним зробили.

Селін дивилася на неї.

— І для цього він використав інших дітей?

— Спочатку він казав, що хоче врятувати їх.

— А потім?

— Потім він перестав бачити в них дітей.

Кай стиснув щелепу.

— А мене?

Жінка опустила погляд.

— Тебе він боявся.

— Чому?

— Бо ти пам'ятав.

Селін подивилася на Кая.

Він мовчав.

Мати продовжила:

— Ти пам'ятав те, чого не мав пам'ятати.

— Що саме?

Вона підійшла до старої шафи.

Дістала невеликий металевий ключ.

Поклала його на стіл.

На ньому було вигравірувано:

01.

— Першу кімнату.

Кай подивився на ключ.

— Ми вже були там.

— Ні.

— Були.

— Ви були в кімнаті, яку вам показали.

Вона повернула ключ.

На звороті було інше гравіювання.

СПРАВЖНЯ 01.

Селін тихо сказала:

— Їх було дві?

— Одна справжня.

— Де?

Жінка подивилася вниз.

— Під будинком.

Кай усміхнувся без радості.

— Звичайно.

Селін подивилася на нього.

— Що?

— Я вже почав сумувати за підземеллями.

— Ти збожеволів.

— Можливо.

Раптом у дверях унизу пролунав звук.

Хтось увійшов до будинку.

Мати Селін зблідла.

— Він.

Кай узяв ключ.

— Де справжній вхід?

Жінка показала на підлогу.

— Під сходами.

Леон підійшов до них.

— А якщо він нас знайде?

Мати Селін подивилася на нього.

— Він уже знає, що ви тут.

Кроки почулися на першому поверсі.

Повільні.

Спокійні.

Хтось зняв пальто.

Почувся голос.

— Я знав, що ти повернешся.

Селін завмерла.

Вона впізнала голос.

Не тому, що пам'ятала його.

А тому, що чула його раніше.

У записах.

У старих файлах.

У тому самому відео.

Кай подивився на неї.

— Ти теж його впізнала?

Вона кивнула.

Голос знизу продовжив:

— Селін.

Вона стиснула кулаки.

— Він знає моє ім'я.

Мати прошепотіла:

— Він знає все.

Кроки наближалися.

Селін подивилася на Кая.

— Скільки часу?

Він глянув на сходи.

— Секунд тридцять.

— Тридцять?

— Можливо, двадцять.

— Ти вмієш заспокоювати людей.

— Я стараюся.

Леон відсунув килим.

Під ним справді був металевий люк.

На замку маленька цифра.

01.

Кай вставив ключ.

Клац.

Люк відкрився.

Знизу потягнуло холодом.

І дивним запахом.

Не пилом.

Не вологою.

Ліками.

Селін подивилася вниз.

— Знову лікарня.

Кай похитав головою.

— Ні.

Він посвятив телефоном.

На стіні внизу було написано:

ПРОТОКОЛ 01.

А під ним:

ПЕРШИЙ СВІДОК НЕ ПАМ'ЯТАЄ, ЩО ВІН СВІДОК.

Кай завмер.

Цю фразу він уже бачив.

Але нижче з'явився новий рядок.

Свіжий.

Наче його написали зовсім недавно.

СВІДОК ЗГАДАЄ, КОЛИ ПОБАЧИТЬ БАТЬКА.

Кай повільно підняв голову.

На сходах стояв чоловік.

Він дивився прямо на нього.

Той самий чоловік із вулиці.

Батько Селін.

Він усміхнувся.

— Привіт, Каю.

Кай не відповів.

Селін стала поруч.

Чоловік перевів погляд на неї.

— А ти стала зовсім іншою.

Селін холодно сказала:

— А ти залишився таким самим.

Його усмішка стала ширшою.