Я прокинулася від того, що Аліна сиділа на підвіконні й дивилася у вікно. На ній був великий светр, волосся недбало спадало на плечі, а в руках вона тримала чашку чаю.
— Ти давно прокинулася? — запитала я.
Вона повернула голову.
— Десь годину тому.
— Чому не розбудила?
— Ти так мило спала.
Я потягнулася й сіла на ліжку.
— Ти дивилася, як я сплю?
— Не зазнавайся.
Вона усміхнулася.
Я підвелася й підійшла до неї.
— Про що думаєш?
— Про нас.
Я завмерла.
— І що саме?
Аліна поставила чашку на підвіконня.
— Про те, що ми вже три роки разом.
— Як подруги.
Вона подивилася на мене.
— Ось саме.
Ми вирішили провести день удвох.
Без університету, без друзів, без телефонів.
Просто прогулятися містом, зайти в кав'ярню й купити щось смачне до вечора.
Аліна наполягла, щоб ми зробили спільні фотографії.
— Стань сюди.
— Навіщо?
— Бо я хочу.
Я стала поруч.
Вона підняла телефон, обійняла мене за талію й притиснулася щокою до моєї.
— Усміхнися.
— Я й так усміхаюся.
— Ти виглядаєш так, ніби збираєшся мене вбити.
— Можливо, це мій романтичний вираз обличчя.
Вона розсміялася.
Клац.
На екрані залишилася фотографія, де Аліна дивилася на мене, а я дивилася в камеру.
— Гарно вийшло, — сказала вона.
— Покажи.
Я взяла телефон.
На фотографії вона виглядала щасливою.
І я раптом зрозуміла, що хотіла б бачити цей вираз обличчя щодня.
— Надішли мені, — попросила я.
— Навіщо? Ти ж можеш просто подивитися в дзеркало.
— Дуже смішно.
Вона знову засміялася й поклала голову мені на плече.
У кав'ярні ми зайняли столик біля вікна.
Аліна замовила гарячий шоколад, а я — каву.
— До речі, — почала вона, розмішуючи напій, — ти пам'ятаєш, що сьогодні зустріч випускників нашої школи?
— Пам'ятаю. А що?
— Мені написала одна знайома.
— Яка?
— Катя.
Я ледь помітно насупилася.
Катя була дівчиною, з якою Аліна колись дуже близько дружила. Вони давно не спілкувалися, але останнім часом та знову почала з'являтися в її повідомленнях.
— І що вона хотіла?
— Запросила мене на каву.
— Ти підеш?
— Не знаю. А ти ревнуєш?
Я підняла очі.
— Ні.
— Точно?
— Абсолютно.
Аліна усміхнулася.
— Тоді чому ти ламаєш ложечку?
Я подивилася на свою руку.
Металева ложечка справді була затиснута між пальцями.
— Просто незручна.
Вона засміялася.
— Софіє, ти неймовірна.
— А ти нестерпна.
— Але ти мене любиш.
Я перестала дихати на секунду.
Аліна теж помітила, що сказала.
Її усмішка стала тихішою.
— Правда ж?
Я подивилася їй просто в очі.
— Так.
Цього разу я не сховалася за жартом.
Після кав'ярні ми пішли до парку.
Дощ припинився, але на доріжках залишилися калюжі. Аліна йшла попереду, перестрибуючи через них, як маленька дитина.
— Обережно! — крикнула я.
— Я все контролюю!
За секунду вона послизнулася.
Я встигла схопити її за руку.
Ми завмерли дуже близько одна до одної.
— Бачиш? — прошепотіла я. — Не все ти контролюєш.
Вона не відпускала мою руку.
— А тебе?
— Що мене?
— Тебе я теж не можу контролювати.
Я тихо засміялася.
— І не треба.
Аліна дивилася на мене довше, ніж зазвичай.
— Софіє, я хочу тобі дещо сказати.
— Кажи.
— Мені іноді хочеться, щоб ти перестала називати мене подругою.
Я відчула, як серце забилося швидше.
— А як мені тебе називати?
Вона опустила погляд на наші руки.
— Не знаю. Придумай.
Я зробила крок ближче.
— Моя кохана?
Аліна підняла очі.
Її обличчя змінилося.
— Повтори.
— Моя кохана.
Вона усміхнулася, але в очах з'явилися сльози.
— Ти навіть не уявляєш, скільки років я чекала на ці слова.
Удома було тихо.
Ми приготували вечерю, увімкнули фільм і вмостилися на дивані.
Але жодна з нас не дивилася на екран.
Аліна лежала, поклавши голову мені на коліна. Я гладила її волосся.
— Софіє?
— Так?
— А якщо ми спробуємо?
— Що саме?
Вона піднялася й сіла навпроти мене.
— Бути разом. Не вдавати, що нічого не відбувається. Не ховатися за дружбою.
Я відчула, як до горла підступає клубок.
— Ти справді цього хочеш?
— Я хочу тебе.
Ці слова прозвучали так просто.
Без зайвих пояснень.
Я торкнулася її щоки.
— Я теж тебе хочу. Уже дуже давно.
Аліна заплющила очі й притулилася до моєї долоні.
— Тоді поцілуй мене.
Я нахилилася.
Спочатку наші губи ледь торкнулися одна одної.
Обережно.
Невпевнено.
Наче ми обидві боялися зруйнувати щось дуже крихке.
Потім Аліна поклала руки мені на плечі й сама наблизилася.
Другий поцілунок був довшим.
Коли ми відсторонилися, вона усміхнулася крізь сльози.
— Привіт, кохана.
Я засміялася й обійняла її.
— Привіт, моя дівчинко.
Вона сховала обличчя в моїй шиї.
— Я думала, що ніколи цього не дочекаюся.
— Я теж.
І ми знову поцілувалися.
Цього разу вже без страху.
Пізніше Аліна заснула в мене на руках.
Я обережно взяла телефон і зробила ще одну фотографію.
Вона спала, притулившись до мене, а на її обличчі була така спокійна усмішка, якої я раніше майже не помічала.
Я відкрила наш чат і написала їй повідомлення, хоча вона лежала поруч.
Софія: Я тебе люблю.
За кілька хвилин телефон у її руці засвітився.
Вона сонно розплющила очі.
Аліна: Я знаю. І я тебе люблю.
Потім повернулася до мене.
— Ти могла просто сказати це мені вголос.
— Хотіла, щоб у нас залишилося повідомлення.
Вона поцілувала мене в щоку.